Коли Андрій Новіков вчився в академії на ветеринарного лікаря, а потім вступив до аспірантури, бо хотів працювати викладачем у вузі, то навряд чи міг уявити, що згодом, за збігом обставин, стане не тільки фермером, який оброблятиме більш ніж 100 гектарів землі, а й блогером з півмільйонною аудиторією. В 2009 році Андрій одружився. На той час полями займався його тесть, який добре розумівся на цьому і встигав усьому дати раду. Жили вони окремо і все йшло своєю чергою, поки у 2016 році батько дружини не захворів на онкологію. Майже два роки він ще продовжував працювати. У проміжках між курсами лікування передавав зятю свої знання та досвід, а потім вже сам потребував допомоги, значну частину часу проводив у лікарнях. У 2020 році його не стало. Хтось мав узяти все це в свої руки і продовжити справу, бо земля має оброблятися будь що.
«Поля нам дісталися майже в спадок, — каже Андрій. — Хоча земля і орендована була, — люди бачили, що ми працювали, займалися ще тоді, коли тесть був живий. Бачили, що все в нас нормально, що за паї платимо. І залишилися.»
Сьогодні вони обробляють трохи більше ста гектарів на Балаклійщині. Пшениця і соняшник — більше нічого, бо так простіше виживати. Живуть, можна сказати, на два ФОПи: на дружині — земля, на ньому — блог. І саме блог, як виявилося, допомагає підтримувати господарство на плаву.
Коли 24 лютого 2022 року стало зрозуміло, що окупація — це реально, Андрій вивіз дружину до Полтави. Вона була на п'ятому місяці вагітності.
«Техніку — трактори, комбайн, сівалки знайомі по своїх дворах сховали. Коли ми повернулось, — ніби то усе на місці. Але з кожної одиниці було скручено все, що можна було скрутити. Тож без запчастин та без трактористів (хто виїхав, хто воює) — стара техніка стала просто купою металу. Відновлювати її не було сенсу, — стверджує Андрій. — І коштів не було, бо ми ж вкладалися в сезон: добрива закуплені, поля посіяні. А пшениця в окупації просто згнила в полі. Тобто гроші вкладені, а зібрати нічого.»
«Врешті решт техніку продали за безцінь, аби мати змогу хоч для якогось маневру, — розповідає Андрій. — Відтоді всі польові роботи на орендованій техніці. Комбайн приїжджає чужий, трактор чужий. Дорожче? Якщо рахувати тільки погодинно — так. Але якщо додати зарплату, податки за найманих працівників, запчастини на стару техніку — виходить дешевше. І головне: ти не відповідаєш за людей.»
Андрій НовіковФото: З архіву Андрія
Повернулися вони у вересні 2022-го. Йти в поля було небезпечно — ніхто не знав, що там. І ніхто ще не перевіряв. Але люди все одно пішли.
«Якщо ти телефонуєш, щоб приїхали подивитись — ніхто не приїде, — пояснює Андрій. — А якщо ти сам щось знайшов і дзвониш — приїдуть за п'ять хвилин.»
Ось так і працювали: їхали в поле, натрапляли на щось підозріле, дзвонили. Разів п'ятдесят на їхні ділянки приїжджали сапери.
Офіційного гуманітарного розмінування не чекали, бо можна було стояти в черзі роками. Їхні поля за 2023 рік вичистили десь відсотків на 30. Тому відновити спочатку вдалося лише невелику частину банку земель. Лише згодом розміновували решту. Втім, на двох ділянках ще й досі стирчать якісь «болванки». Їх просто об'їжджають. На одній — велике урвище від бомби. Його теж об'їжджають. На сусідніх полях ще й досі трапляються міни. І знадобиться ще багато часу, щоб позбавитися їх.
У посадки вони не ходять взагалі, у поля, окрім своїх — теж, їздять тільки по перевірених накатаних дорогах, бо немало вибухонебезпечних предметів ще залишається навкруги.
Додаються і нові небезпеки. Це насамперед дрони. Бо поле пшениці — воно як порох.
«Соняшник не горить, — констатує він майже з вдячністю. — А от пшениця спалахне за секунду. Тому великі поля пшениці обов’язково треба розорювати на маленькі ділянки — на кшталт протипожежних смуг у лісі. Щоб у разі, якщо щось трапляється не згоріло все одразу. Тобто, ми посіяли пшеницю і маємо найбільший страх на сьогодні не через погодні умови, чи високі ціни на добрива, чи щось іще. Більш за все ми боїмося, що не скосимо, а воно згорить.»
Зважаючи на численні ризики, бо за 40 кілометрів — передова, все зерно прямо з поля везуть на елеватор, не чекаючи, як раніше, кращої ціни. Страшно, що прилетить.
А ще й повний гармидер із цінами. Планували купити добрива по 20 тисяч за тонну — зараз вони коштують під 50. Соляра закладалась по 55 гривень — зараз вже за 90. Все подвоїлося «на рівному місці», поки ще тільки збиралися сіяти. А ціна на пшеницю — наперед невідома. Бо в Україні застрягло зерна у п'ять разів більше, ніж зазвичай: квоти в Європу не дають вивезти.
«А ще й МПЗ (мінімальне податкове забезпечення) — новий податок, придуманий під час війни.»
— Працюйте в полях, — іронізує Андрій без злості, але й без особливого захоплення податковим законодавством.
Андрій НовіковФото: З архіву Андрія
«Якщо буде пшениця по 5 тисяч гривень за тонну, а врожай — 5-6 тонн з гектара, то навіть так буде вигідно, — з обережним оптимізмом підраховує він. — Але по минулому року ми зібрали з гектара лише тонну вісімсот. Тому що дощів не було».
Канал «Андрій Новиков» на YouTube має близько півмільйона підписників і його монетизація суттєво підтримює господарство.
«Якби не блог, — навіть не знаю, за що б жили у важкі часи, — зауважує Андрій. — Спочатку — під час окупації, коли поля стояли порожні й доходу з них не було зовсім. Потім, коли відновлювали та кожна гривня йшла в поле і нічого не залишалось. Тепер — це вже просто невід’ємний факт сьогодення.
Після закінчення війни Андрій планує збільшити земельний банк, купити нову техніку, найняти людей, та «працювати на повну».
«Ми все одно надіємося на краще, — каже він. — Тому й працюємо далі. І так всі. Нас таких маленьких одноосібників тут багато. Всім зараз важко. Але всі працюють. Бо інакше ніяк.»
Цю історію було задокументовано у березні 2026 року в Ізюмській громаді та опубліковано з метою підвищення обізнаності мешканців громад, що перебувають у зоні ризику, щодо проблеми замінованих територій, діяльності організацій з розмінування та стійкості місцевих жителів. Деякі особисті дані та конкретні місця було змінено або опущено з міркувань безпеки.
Створено та надруковано в рамках проєкту "БЕЗПЕЧНІ КРОКИ: гуманітарна допомога для безпечного повернення до районів, що постраждали від конфлікту в Харківській області", що фінансується Міністерством закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії (MAECI) через Італійську агенцію з питань співробітництва в галузі розвитку (AICS) і впроваджується CESVI. Інформаційний партнер – Національна спілка журналістів України.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
