Начальниця СВА Оксана Супрун: «Я не боюся брати на себе відповідальність»
Вона має чарівну посмішку, неабиякі організаторські здібності та впевнена, що треба «жити громадою»викладаючись, як кажуть, на повну.
«Для мене важливо, – каже Оксана, – щоб кожен, хто мешкає і працює на території громади, жив кожним квадратним сантиметром, кожним листочком на дереві у своїй громаді. І тоді ми досягнемо гармонії. Тоді ми зрозуміємо, що кожен працівник виконкому – це просто мешканець, який взяв на себе трішки більше зобов’язань.»
До початку повномасштабної війни Оксана працювала в адвокатському об’єднанні «Справар» у Харкові. Жахлива звістка застала її в рідній Балаклії. А початок окупації збігся з днем народження – 2 березня 2022 року вулицями міста вже їздили машини з російськими прапорами. Майже два місяці всій їхній родині довелося провести в окупації. І майже півроку, до 10 вересня, вся територія колишнього Балаклійського району перебувала під контролем ворога.
Коли вдалося евакуюватися до Харкова, Оксана жодного дня не сиділа, склавши руки: адвокатське об’єднання, благодійний фонд «Даруй Добро», допомога військовим. Колеги-адвокати один за одним ставали до лав ЗСУ. Спілкуючись з ними, вона знала – контрнаступ готується. Ще тоді говорила: «У вересні діти підуть до українських шкіл.» І, як бачимо, не помилилася.
Савинську громаду було звільнено 10 вересня, а вже 12-го Оксана їхала туди з першим гуманітарним рейсом – у бронежилеті та касці, які досі лежать у її машині. Після деокупації постало питання – хто очолить громаду? Голова й частина депутатів виїхали й повернулися не всі. Декілька членів депутатського корпусу опинилися на території росії. Оксана на той час вже мала досвід роботи з обласними структурами та розуміння того, як працює орган місцевого самоврядування. У 2020 році вона балотувалася на балаклійського міського голову, посівши тоді друге місце за підсумками голосування.
Тож 23 грудня 2022 року вийшов указ про її призначення на посаду начальника селищної військової адміністрації. Для Оксани Супрун це була знайома громада як частина Балаклійського району, де вона певний час працювала в райдержадміністрації.
Втім, викликів було дуже багато, а долати їх було вкрай важко. Приміром, на момент деокупації в громаді залишалося лише 2 200 людей із довоєнних 10 500.
«Треба було повертати людей, – каже Оксана, – але куди? В зруйновані будинки, пошкоджені електромережі, газові мережі. Ми працюємо над тим, щоб все це відновити.»
«Хай там як, – а цю проблему треба було вирішувати, – впевнено продовжує вона, – бо працювати немає кому. Ми не можемо запустити магазин, Укрпошту, не можемо запустити повноцінний орган місцевого самоврядування, освітні заклади.»
І люди почали повертатися. До 2023 року вдалося досягти позначки 5 800 мешканців. Але майже половина з них – люди віком за 60. У багатьох з них діти виїхали до Європи. В мирний час вони не мали права на соціальний супровід, бо не мали статусу самотніх. Під час війни підхід переглянули: побільшало соціальних працівників, до роботи долучилися психологи.
На жаль, довелося ліквідувати чотири заклади освіти: три з них було повністю зруйновано, четвертий втратив свій учнівський контингент. Натомість зробили один Савинський ліцей. Штат набрали з тих педагогічних працівників, які мешкають у громаді, чи недалеко від неї.
«Наше найголовніше завдання – не просто витягти дітей з підвалів, нам треба витягувати підвали з голів наших дітей», – так Оксана формулює завдання освітян з першого дня.
За підтримки фонду «За майбутнє України» 1 червня 2023 року відкрили дитячий простір, наразі такі осередки вже працюють в Морозівці, Вишневій і Савинцях. Щоб посадити дітей за парти вже зараз – збудували підземну школу.
«Щоб привернути до себе увагу, бо зрозуміло ж, що Ізюм і Балаклія більш медійні, зробили прапор Савинської громади з нашим символом – лелекою і з ним зупиняли гуманітарні колони на трасі М-03, казали, що ми теж були в окупації та потребуємо допомоги, – розповідає Оксана. – Але потрібна була «родзинка». Нею став бренд Honey of the Mine Fields. Ідея народилася в розмові з місцевими бджолярами: їхні вулики стояли біля посадок, де ще тривало розмінування, а бджоли літали на заміновані поля. Замість того щоб приховувати цей факт, його перетворили на посил. Баночки з медом у формі сот повезли на міжнародні конференції — у Берлін, Рим. Сьогодні савинський мед знають вже в 11 країнах. Це не комерція, а інструмент привертання уваги до теми розмінування, до людей, які живуть й працюють на землі, ще не очищеній від вибухівки.»
На момент деокупації 100% території громади вважалися потенційно забрудненими. Вздовж Сіверського Дінця проходила лінія бойового зіткнення, тож береги й поля було «засіяно» всім, чим тільки можна. По всій іншій території — нерозірвані снаряди: куди не долетіло, куди перелетіло, куди впало випадково.
Першим пріоритетом стала житлова забудова. Люди поверталися й знаходили підозрілі предмети на городах і у підвалах, телефонували в ДСНС, в адміністрацію, і до них виїжджали демінери. Паралельно розміновували інфраструктуру – без цього не можна було відновити електро- і газопостачання. Сім кілометрів від Залимана до Норцівки демінери проходили полями пішки, перш ніж енергетики змогли дотягнути лінію. До того Норцівка і Мирна Долина жили без світла рік і чотири місяці.
Далі в черзі були кладовища й місця масового відвідування, потім – сільськогосподарські угіддя. Минулого року в Довгалівці вивели корів на випас – худобу розірвало на полі, яке вважалося безпечним. Люди писали грантові заявки, щоб купити нових тварин. Зараз адміністрація веде пооб’єктний облік: по кожному кадастровому номеру – статус обстеження і що саме потрібно. Окремий напрям – водні об’єкти: ставки й озера, які планують передати в оренду, але спочатку потрібен акт про безпечність.
Оксана Супрун начальниця Савинської СВАФото: З архіву Оксани Супрун
На території громади працюють MAG, HALO Trust і FSD – обстежують, розміновують, навчають поводженню з вибухонебезпечними предметами. Найскладнішим і найтривалішим буде розмінування лісів – вони поки не в пріоритеті, черга інших об’єктів ще довга.
«Дай Боже, щоб спочатку розмінували ріллю й пасовища, – каже Оксана, – щоб люди могли косити траву й випасати худобу, бо вони ж живуть з цього.»
«Савинська громада – маленька, але амбітна», – підсумовує вона. – За три роки замінено вікна там, де їх ніколи не було нормальних, відновлено дахи, яких не торкалися десятиріччями,свердловини там, де 40 років не було водогону. Начебто скромні речі. Але саме з них, як на мене, складається відновлення.»
Цю історію було задокументовано у травні 2026 року в Cавинській громаді та опубліковано з метою підвищення обізнаності мешканців громад, що перебувають у зоні ризику, щодо проблеми замінованих територій, діяльності організацій з розмінування та стійкості місцевих жителів. Деякі особисті дані та конкретні місця було змінено або опущено з міркувань безпеки.
Створено та надруковано в рамках проєкту "БЕЗПЕЧНІ КРОКИ: гуманітарна допомога для безпечного повернення до районів, що постраждали від конфлікту в Харківській області", що фінансується Міністерством закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії (MAECI) через Італійську агенцію з питань співробітництва в галузі розвитку (AICS) і впроваджується CESVI. Інформаційний партнер – Національна спілка журналістів України.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
