Коли фронт усього за кілька десятків кілометрів, а інформаційна тиша гнітить важче, ніж вибухи, сильним залишається слово. Воно і є основною зброєю Людмили Склярової — журналістки, яка вже два роки документує життя прифронтової Великобурлуцької громади на сторінках "Вісника Куп’янщини". Важливою роботу місцевої авторки визнали в Національній спілці журналістів України (НСЖУ) та посилили її технічною складовою — новеньким ноутбуком.
Людмила Миколаївна багато років свого життя присвятила журналістиці, працюючі в редакції районної газети. Мала безліч тем і тисячі історій у мирні часи, однак найвідповідальнішою вважає свою роботу саме зараз, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Журналістці щодня доводиться стикатися із чутливими темами, коли майже кожен запланований матеріал вимагає власного психологічного налаштування, достатньої кількості часу для того, щоб вислухати людину, розрадити й заспокоїти, а потім — написати статтю та уникнути ретравматизації героя чи героїні. Наразі важко знайти оптимістичні напрямки для творчості — поряд біль, руйнування, втрати…
Та Людмила Склярова не з тих, хто відступає перед труднощами. Повернувшись після деокупації на рідну Великобурлуччину, досвідчена журналістка відшукала безліч героїчних історій своїх земляків, які не можна втратити в потоці бурхливих подій. Вони неодмінно мають бути збережені для майбутніх поколінь. Із цією місією і звернулася за порадою до очільника громади. Відтоді пройшло два роки, а земляки вже встигли полюбити "Часопис Великобулуччини", що раз на місяць виходить на сторінках "Вісника Куп’янщини".
Людмила СкляроваФото: З особистого архіву
У липні ж 2023 року, коли начальник Великобурлуцької селищної військової адміністрації Віктор Терещенко запропонував співпрацю громади з редакцією Вісника, у життєздатність проєкту спочатку не вірилося. На той час не було розуміння того, як журналісти-куп’янчани зможуть робити цікаву газету для незнайомої аудиторії з Великобурлуцької громади, яка незадовго до повномасштабного вторгнення увійшла до складу Куп’янського району. На той час, ми практично не знали Великобурлуччину. За мирних часів кожна місцева газета тримала контакт зі своїми читачами в межах певного району, і серед безлічі невідкладних справ, навіть, не всі журналісти й журналістки знали один одного.
Газету читають прифронтовій Великобурлуцькій громадіФото: Людмила Склярова
Такою ж незнайомкою для куп’янської редакції була й Людмила Склярова. Однак уже з першого спільного випуску, ми впевнилися, що людина закохана у свою справу: вболіває душею за кожну статтю, достеменно знає рідний край, зважує кожне слово, готуючи матеріали про односельців.
Газету читають прифронтовій Великобурлуцькій громадіФото: Людмила Склярова
Уже два роки, перебуваючи здебільшого на прифронтовій території, яка постійно обстрілюється, пані Людмила пише надзвичайно важливі матеріали із життя своїх земляків, фіксує російські звірства, від яких потерпає Великобурлуччина.
Журналістський досвід допомагає їй знайти слова, щоби підтримати краян, які опинилися в біді. Авторські історії військовослужбовців викликають щиру повагу в читачів та безмежну вдячність Героям, що тримають фронт на Куп’янщині.
Значну увагу журналістка приділяє візуальному оформленню своїх матеріалів. Професійні фото, зроблені Людмилою Скляровою, здатні як зачарувати, так і викликати неймовірну тугу за тим, що знищується російською армією.
Наслідки російського обстрілу у громадіФото: Людмила Склярова
Відтоді наша співпраця гартується щомісяця і в особі журналістки спецвипуску, ми маємо ще й дієву колегу, яка відкриває Великобурлуччину для читачів сайту Куп’янськ.Сіtу.
Статистика переглядів інтернет ресурсу свідчить, що завдяки її публікаціям Великобурлуцька громада є першою в топі переглядів. З нетерпінням великобурлучани чекають і друковану версію Часопису, яку журналістці самій доводиться розповсюджувати й передавати в найвіддаленіші села.
Статистика переглядівФото: Купʼянськ.City
— Працюю, бо інакше не можу. — каже пані Людмила. Історії і долі людей нашого краю — героїчних, хоробрих, витривалих, патріотичних, воїнів-захисників не повинні загубитися у вирі жорстокої війни, яку росія принесла на нашу землю. Моя робота — це все більше про біль і горе. Працювати, на жаль, доводиться в постійній напрузі, тривозі й неспокої, під постійні сигнали повітряної тривоги та обстріли. Але маємо вистояти й перемогти! Зберегти в памʼяті й передати наступним поколінням літопис про життя і втрати під час протистояння зі споконвічним ворогом. Тому роблю те, що маю робити, аби друковане слово доходило до читачів у населені пункти громади — підтримувало й додавало сили та витримки.
Людмила СкляроваФото: З особистого архіву
Кожна стаття, написана Людмилою Скляровою, має вагу збереженого людського духу, а кожне фото — як прицільний погляд на знищене, але незламне рідне селище. Як зізнається сама авторка, деякі матеріали оприлюднювати ще зарано з огляду на безпекову ситуацію в громаді та близькість ворога, однак впевнена, що через деякий час історії з Великобурлуччини будуть обов’язково вписані в часопис вільної і незалежної України. Для цього журналістка докладає максимум зусиль.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
