Великобурлучанин на позивний "Геймер" два роки гідно б’ється за права, свободи та територіальну цілісність Укрїни.
Ніби ще вчора він спокійно сидів у затишній квартирі вдома, в рідному селищі за комп’ютером, занурившись у свій віртуальний світ. Спокійний і врівноважений, мав свій стиль життя, сленг, своїх героїв та антиподи. У комп’ютерній грі цінував свободу вибору і чесність. І хоча його "бої" відбувалися у віртуальному просторі, емоції, які він переживав, були цілком реальні.
Професія, яку юнак здобув після закінчення школи у Куп’янському автотранспортному технікумі, не змінила його уподобання до улюбленої справи. Разом з товаришем займався технічним обслуговуванням комп’ютерів, принтерів, налаштуванням інтернет-мережі у селищі. Згодом поїхав до Харкова, де продовжив працювати у цій сфері. Запам’ятав на все життя перший обстріл міста російськими військами, розбиті багатоповерхівки і відчуття всеохоплюючого страху.
Одного серпневого дня 2023 року на станції метро до нього підійшли працівники ТЦК і вручили повістку. Чоловік відреагував спокійно, єдине – зателефонував мамі і повідомив, куди прямує. Вона розхвилювалася, а у відповідь почула: "Все добре. Хтось же повинен це робити". Він ніколи не мріяв стати військовим, але став ним.
Пройшовши кількамісячне навчання, Геймер опанував БПЛа і зустрів неперевершеного напарника. На Запорізькому напрямку у складі 117 оВМБР вони спільно забезпечували всебічний моніторинг передньої лінії боєзіткнення, вміло виявляли і вибивали ворога, своєчасно знищували на підході до українських бойових позицій. Колись віртуальне поле бою стало справжньою битвою. Солдату Збройних Сил України вже в реальному житті знадобилося вміння мислити стратегічно, як колись у грі - прораховувати наперед ходи, не здаватися після поразок. Роботою їхньої пари захоплювалися побратими – ці двоє наче грали у тільки їм відому гру.
Але життя на війні мінливе, серед постійної небезпеки воно потребує професійного зростання і додаткового вміння. Геймер успішно виконав непрості завдання, склав іспити навчально-тренувального курсу і отримав Сертифікат бійця-рятувальника. На фронті солдат завжди готовий підставити плече, підтримати, діяти. Не в його характері жалітися та розповідати про складнощі. Всіх, хто цікавиться, "як там?", учасник бойових дій запрошує до себе у підрозділ, який вже півроку перебуває на Покровському напрямку.
Про війну 35-річний Геймер не розповідає. За пережите і втрати говорить його очі. Колись із теплими золотими іскорками, тепер випромінюють твердість і колючий холод. Тільки при погляді на маму відтають, або коли телефонують побратими, як він у відпустці, і кажуть, що чекають на його повернення. Збирається легко – знову до своїх.
З ворогом у бійця свої рахунки – керована авіаційна бомба знищила його дім. Геймер сприйняв звістку спокійно, як виклик. Намагався заспокоїти і найріднішу людину – маму. Зумів вислухати після перенесеного шоку, підтримати. Особливо піклується, коли приїздить, – вона повинна мати все необхідне і не хвилюватися. Тому він краще розповість їй про чотирилапих, яких залишили господарі, втікаючи від війни, і якими опікується з побратимами. Про кицьку з блакитними очима, яку дістав із багнюки, відмив, а зараз вона красуня… Говіркий, позитивний і довірливий в іншому житті син, нині цінує спокій і тишу, надійних людей поруч. Для нього честь мундира – це, перш за все, гідна поведінка і принцип "бути, а не здаватися".
На пекельному напрямку, де він зараз, часто немає зв’язку, а якщо й з’являється, то користуватися ним вкрай небезпечно. Тому дає про себе знати плюсиками-повідомленнями, за якими зоріють вітання: "доброго ранку", "тихої, спокійної ночі". Як має можливість, то неочікувано виринає: "п’ю каву разом з тобою", "солодких снів". Це вона все пише і пише йому листи у війну.
Для її сина – українського воїна – окрім мрії вистояти і здобути Перемогу в цій клятій війні, яка не збавляє обертів, є ще одна – встановити синьо-жовтий стяг в тимчасово окупованому Криму.
Людмила Склярова
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
