Початок зміни. Зазвичай весела на вдачу, з тонким почуттям гумору, доброзичлива парамедикиня Великобурлуччини Олена Малюкова сидить, заховавши підборіддя за комір робочої форми, і дивиться в нікуди. Вдосвіта ворог завдав удару 20-ма "Шахедами" по Харкову. Атака тривала 2 години. Пошкоджено 40 житлових об’єктів. Цинізм росіян вкотре викликав внутрішній шок…
Зі стану оціпеніння жінку виводить наша розмова про вибір професії і складні реалії сьогодення. Поступово медичка відволікається і поринає в недосяжні, але теплі спогади.
Олена так багато цікавого чула про медицину від свого хлопця Віктора, який навчався у Вовчанському медучилищі на фельдшера, що вирішила й собі після закінчення Площанської школи долучитися до пізнання науки про збереження життя. Царина медицини захопила юну студентку. Вона натхненно опанувала сестринську справу й повернулася додому. Втілювати набуті знання на практиці розпочала в дитячому відділенні Великобурлуцької центральної районної лікарні, надаючи медсестринську допомогу маленьким пацієнтам.
Працювалося легко, адже поруч були лікарі з високим рівнем підготовки, які підказували, навчали, ділилися досвідом. Особливо впевнено медична сестра почувала себе поруч із педіатром Іриною Барабановою. Під час роботи повною мірою прийшло розуміння, що медицина — це міст між стражданням і зціленням. Найскладніші хвилини — очікування реанімації з обласного центру до тяжкохворої дитини. Пізніше Олена виконуватиме обов’язки старшої медичної сестри. А після реформування дитячого відділення, надаватиме медичну допомогу пацієнтам у перев’язочній хірургічного, яким керував фаховий хірург Павло Яницький,
Вона любила свою роботу — турбота про пацієнтів стала частиною її життя. Складно працювати стало під час окупації. Знервовані та не врівноважені "нові господарі" почали привозити до відділення бурятів, які перебуваючи в складі російської армії, заподіяли собі шкоду. Брязкаючи зброєю і скидаючи на плече автомати, окупанти погрожували медперсоналу розстрілом, якщо їм не нададуть допомогу. Жінка психологічного тиску не витримала й залишила медичну справу, якій віддала понад два десятки років.
Після деокупації краю, Олену Малюкову запросив на посаду медичної сестри швидкої невідкладної допомоги керівник Великобурлуцького відділення Вадим Молчан. Медичка радо погодилася. Її рішення схвалив і чоловік Віктор, який добрий відрізок часу трудився фельдшером у службі "103".
"Я пам’ятаю першу свою зміну, — піднесено, з легкою посмішкою згадує Олена. — Вона припала на 1 жовтня 2023 року. Мені знову пощастило, адже довелося працювати з досвідченою фельдшеркою Наталією Величко. За кермом автівки — Олег Бахмет. Ми вирушили на виклик до Вільхуватки, де було чутно як бахкала й гуркотіла лінія фронту. Уся відповідальність на фельдшерці. Наталія Величко чітко і впевнено надавала допомогу хворому, я лише виконувала рекомендації. Саме тоді я зрозуміла, що медсестринська і фельдшерська справи зовсім різні. Вона розповідала про інфаркти й інсульти, як розпізнати симптоми, що робити — ділилася цінним досвідом".
А далі кожна зміна — випробування. Весь накопичений багаж знань стає в нагоді. Складно виїжджати на прильоти, адже неможливо заздалегідь спланувати свої дії. Олені хочеться якнайшвидше допомогти людям, полегшити їхній стан, надати медичну допомогу й моральну підтримку, за необхідності — обійняти. Невідомість лякає: а що як людина не зможе сказати що її турбує, які частини тіла вона відчуває, які ні? Від тих думок медичка забуває навіть про страх повторних ворожих ударів — за себе ніколи думати. Розуміє, що має швидко і професійно допомогти тут і зараз. А потім — згідно протоколу і плану. Кожен такий виклик залишає свій слід у душі — глибокий, невидимий і назавжди. До цього часу не дає спокою розтрощений під’їзд двоповерхового будинку в центрі селища. У пам’яті ті, хто вижив, і кого не змогли врятувати.
У її роботі болі межують із радістю, до якої вона дотична. Вперше, у грудні минулого року, Олена прийняла пологи в кареті швидкої. Панічні настрої мами знівелювала заспокійливою розмовою та вмілими діями. Допомагав приймати пологи екстрений медичний технік Сергій Панін. Командна робота бригади 1201 виявилася вдалою і на світ з’явилася здорова дівчинка вагою 3300 г. Символічно, що первістка в породіллі приймав чоловік Олени — фельдшер Віктор Малюков. Вона ж "спіймала" четверту дитину. Жінку з немовлям бригада доправила до районного медичного закладу, де профільні медики дали їхній роботі відмінну оцінку. Маму з донечкою, яку назвали Софійкою, через день виписали з відділення.
"Працюємо доба через дві, інколи — три. Не вистачає медиків. Особливо морально важко після складних випадків. Мені шкода кожного, як рідного. Коли звітуєш, що ти здала здорового пацієнта, тільки тоді тебе накриває тотальна втома і відчуття повного виснаження, — ділиться Олена. — Інколи в такі хвилини хочеться кинути все, осісти вдома…"
Від подібного настрою та думок медичку рятує чоловік Віктор. Він розуміє, вислухає і заспокоїть. Його постійна підтримка й мотивуючі фрази: "Ти витримаєш, ти сильна, ти зможеш!" — додають сили. Особливо хвилюється він, коли телеграм-канали пишуть: КАБ на Куп’янський район, коли летять шахеди, а вона на зміні. Разом подружжя добрих два десятки років. Обоє дорожать родиною і є надійною групою підтримки для донечки Софії, яка серед планів на подальше навчання плекає думку піти батьківською стежкою.
Від початку 2025 року Олена Малюкова обіймає посаду парамедикині й тепер сама на лінії з екстреним медичним техніком.
"Не всі мають сміливість працювати під загрозою обстрілів, — зауважує старший парамедик Великобурлуцького відділення Е(Н)МД Вадим Молчан, — а Олена працює. Буває, доводиться їхати ближче до лінії бойового зіткнення: Водяне, Вільхуватка, Колодяжне, Стецьківка. Там небезпечно. Немає зв’язку, що ускладнює роботу, адже неможливо зв’язатися навіть із центральною диспетчерською. Тому надія тільки на себе. Зазвичай намагаємося надавати допомогу в "жовтій" зоні, коли працівники ДСНС доставляють нам пацієнтів. Але працюємо і в "червоній". Про засоби індивідуального захисту медичних працівників відділення потурбувалося керівництво КНП Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" — маємо бронежилети та шоломи. Але війна сама по собі непередбачувана".
"Війна — це завжди страшно. Ти їдеш на виклик у село, яке знаходиться під постійними обстрілами, де залишилося кілька чоловік, і не знаєш, що на тебе чекає. Але ж ці люди теж потребують медичної допомоги й ми повинні її надати! — продовжує розмову парамедикиня.
— Вдень не так, а вночі взагалі небезпечно. Нерідко під FPV-дронами та ворожим вогнем. Чекаємо поки стихне — і рушаємо. Усвідомлюємо, що при прямому влучанні ні шолом, ні бронежилет не врятують. Але нічого — тримаємось! Ми ж самі обрали цей шлях. Усе буде добре!" — впевнено, зі щирою усмішкою говорить Олена.
До отриманого, набутого власного досвіду, парамедикиня додатково покращує рівень знань, навчається, щоб її робота була ще більш ефективною. Закінчила курси "Травми дорослих та дітей", "Базова серцево-легенева реанімація" і не тільки. Разом із колегами бригади 1204, Олена Малюкова залишається на місці, щоб люди в прифронтовій громаді не почували себе беззахисними.
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
