Свято 8 березня довгий час сприймалося суспільством як "день весни, краси та жіночності", час, коли чоловіки дарують жінкам квіти та подарунки, висловлюючи традиційні побажання "залишатися ніжними, лагідними та берегинями домашнього затишку". Такий підхід є класичним прикладом гендерного стереотипу, що зводить роль жінки до пасивної окраси суспільства. Насправді ж цей день має зовсім інше історичне значення, пов’язане з боротьбою жінок за рівні права.
У перші дні весни редакція Куп’янськ.Сіty провела опитування, щоб з’ясувати чи змінилося ставлення куп’янчан та куп’янчанок, щодо "жіночого" дня. До обговорення долучилося 62 респондент/и/ки. Висловити свою думку зголосилися 53 % жінок, 37 % чоловіків і майже 10 % не побажали зазначати свою стать. Більше 37 % опитаних вважають 8 березня радянським пережитком, який немає нічого спільного з Україною. 23 % й надалі сприймають свято, як день весни, жіночності і краси та з піднесенням дарують або приймають вітання і подарунки. Водночас 16 % не надають святу особливого значення, і розглядають цей день, як привід отримати чи подарувати компліменти і квіти. Близько 11 % опитаних не святкують, бо вважають, що свято підкреслює гендерні стереотипи й майже 13 % зважають на історичне коріння свята.
Результати опитуванняФото: Купʼянськ.City
Результати опитуванняФото: Купʼянськ.City
Свято 8 березня бере свій початок із боротьби жінок за рівні права. Його заснування пов’язане з подіями 1910 року, коли на Другій міжнародній соціалістичній жіночій конференції в Копенгагені пролунала пропозиція зробити День жінок щорічним. Ідея належала німецькій соціалістці Кларі Цеткін, яка разом з однодумцями закликала відзначати цей день протестами та демонстраціями на початку березня. На той час у Німеччині, як і в ряді інших країн, жінкам було заборонено брати участь у партійних мітингах нарівні із чоловіками. Вони не могли голосувати, а умови праці на виробництві залишалися вкрай важкими.
Існує версія, що передумовою цього свята стала акція протесту американських робітниць у Нью-Йорку 1857 року, відома як "марш порожніх каструль". Тоді жінки, невдоволені низькими зарплатами та поганими умовами праці, організували страйк.
В Україні жіночий рух почав формуватися ще в ХІХ столітті, коли письменниці та громадські діячки порушували питання освітніх та соціальних можливостей для жінок.
Говорячи про його зародження, неможливо не згадати його засновницю — Наталію Кобринську (1855–1920). Її діяльність стала рушійною силою боротьби за права жінок, а ідеї випереджали навіть феміністичні течії тогочасної Європи.
У 1883 році Наталія Кобринська написала своє перше оповідання "Пані Шумінська". У ньому вона змалювала конфлікт між традиційними уявленнями про жіночу роль і новими суспільними викликами. Ця тема стала центральною у її творчості.
Розуміючи важливість просвіти для жінок, Кобринська ініціювала видання першого в Україні жіночого альманаху "Перший вінок" у 1887 році, який об’єднав творчість українок із різних регіонів. До нього увійшли твори Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Уляни Кравченко, Лесі Українки та інших. Це був безпрецедентний крок, адже раніше жінки в літературі залишалися на другорядних позиціях.
Після приходу радянської влади 8 березня було офіційно визнано державним святом, але його первинний зміст змінився. Ідеї рівності ставали культом "жінки-матері" та "жінки-трудівниці", яка одночасно мала працювати на заводі, виховувати дітей і бути "окрасою суспільства".
Діяльність послідовниць Наталі Кобринської — Олени Теліги, Олени Пчілки, Христини Алчевської, Мілени Рудницької, Лесі Українки, Ольги Кобилянської зазнавала утисків.
Однак усе більше феміністичний рух в українській літературі ставав голосом боротьби за рівність і незалежність. Твори українських письменниць і поеток не просто описували реальність, а й кидали виклик традиціям, розширюючи межі жіночого досвіду. Вони писали про силу, свободу і право жінки бути творчинею власної долі.
Сьогодні українські жінки продовжують цю боротьбу на полі бою, у шпиталях, у волонтерських центрах, на інформаційному фронті. Сучасні героїні воєнного часу — це не вигадані персонажі, а реальні жінки, що захищають країну з автоматом, дроном чи медичною аптечкою в руках.
Жіноче слово колись стало зброєю. Сьогодні жінки взяли до рук і справжню зброю, доводячи, що їхня місія — не чекати порятунку, а самим бути тими, хто змінює хід історії.
Тому справжнє значення 8 березня — не компліменти та тюльпани, а нагадування про довгий шлях боротьби українських жінок за свої права. І поки ця боротьба триває основна ідея свята залишається незмінною — 8 березня є нагадуванням про багаторічну боротьбу жінок за рівність і гідні умови життя.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Матеріал підготовано у партнерстві з Волинським прес-клубом.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
