Мільйони людей в світі мріють про авіацію, і лише для декого мрія стає реальністю. Жителька Петропавлівки Анастасія Козир такої мрії не мала, але зовсім не шкодує, що обрала професію, пов’язану з авіацією. Дівчина вже має диплом бакалавра за спеціальністю авіоніка. Вона – офіцерка, бо навчається за програмою військової підготовки.
Зазвичай жінок в авіації більше уявляють стюардесами або бортпровідницями, диспетчерками, метеорологинями, агентками з продажу квитків, менеджерками аеропорту. Менше – пілотесами, ще менше – пілотесами-винищувачками. Поки ще складно уявити жінку, яка спеціалізується в авіономіці та високотехнологічних системах. А між тим експерти найбільшої компанії-виробника Boeing передбачають, що в найближчі два десятиліття попит на фахівців аерокосмічної галузі зросте на 60 %. Тож, імовірніше, що й для жінок ця сфера буде перспективною у працевлаштуванні.
Незважаючи на виклики воєнного часу, при виборі майбутньої професії авіації віддають перевагу українські жінки. У групі, де навчається Анастасія Козир, – 13 студентів та 7 студенток. Дівчина каже, що при вступі для них "поблажок" не було, єдине, що відрізнялось, – це нормативи з фізичної підготовки. Однак і вони в подальшому навчанні прирівнялися до чоловічих.
Із дитинства Анастасія не замислювалася, ким хоче бути. Перші думки про вибір професії з’явилися вже перед закінченням школи.
"Мій дідусь працював у поліції, а ми з ним завжди були дуже близькими. Батько мене підтримав, він також хотів, щоб я в цьому напрямку (поліція-авт.) пішла навчатися. Але службу в поліції я так і не обрала, а от військова справа мені сподобалась", — згадує офіцерка.
Фото: З особистого архіву Анастасії
У дівчини було сформоване уявлення, що це не "жіноча" професія, але вона хотіла довести протилежне. Тож пішла навчатися в Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. У цьому році вона вже закінчила четвертий курс.
"Мама й бабуся переживали, як я, така маленька й тендітна, обрала військову справу, переживали, як я там буду сама. Коли почалася повномасштабна війна, вони ще більше хвилювалися. Згодом звиклися, почали радіти моїм успіхам, прийняли мій вибір, підтримували".
На початку Анастасії було складно підібрати форму, бо навіть найменший розмір доводилося постійно підшивати. Однак нещодавно зʼявилася жіноча військова форма, якою забезпечили всіх військовослужбовиць у їхньому закладі.
"Вона гарно сідає по фігурі, та є дуже зручною, — зазначає майбутня фахівчиня аерокосмічної галузі. Актуальними залишаються вимоги до зовнішнього вигляду. Не дозволяється дуже яскравий макіяж, довгі нігті. Зачіска тільки охайна. На першому та другому курсах у дівчини має бути ретельно зібрана "гулька", на старших курсах допускається "коса" або "хвіст".
Фото: З особистого архіву Анастасії
На даний час студентка навчається на магістратурі на інженерно-авіаційному факультеті за спеціальністю "Авіаційне обладнання літака". Наразі в групи розпочалося очне навчання, триває підготовка й написання магістерської роботи, а потім уже в частину — служити. Куп’янчанка каже, що у своїй магістерській роботі вона продовжує тему бакалаврської та працює над поглибленням знань про системи на літаку. Та для такого вибору теорії замало, важливою є практика.
"У нас уже були і стажування, і практики, ми їздили по різних містах, у різні частини, скрізь побували, випробували себе в професії. Є практика з обслуговування літаків, які готують до вильоту, бо перед цим необхідно ретельно перевірити всі системи літака — авіаційні прилади, прибори. І тільки після цього літак може летіти, — розповідає Анастасія. - У технічній роботі складно, було важко, доводиться багато вчити. Та сама математика, фізика — це дуже важливі й потрібні науки. Коли ж вже на практиці своїми руками спробувала щось зробити, то почала набагато краще розуміти, як воно працює".
Дівчині пощастило підніматися в небо. Зізнається, що дуже переживала, та відчуття — неймовірні.
"Якось незвично було, усі види зверху побачила, дуже гарно".
Анастасія каже, що розпочата росією війна посилила бажання йти вчитися на військову спеціальність, хоча на момент подачі документів до ВУЗу ще не було так гаряче, як зараз.
"У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, було лячно, але нічого, далі йшли й виконували накази".
Відразу після вступу студенти і студентки жили в казармах. Анастасія каже, що до цього вона сама ніде не їздила, зовсім не залишалася наодинці й рідні її саму нікуди не відпускали. За час навчання було таке, що дівчина не бачилась із родиною дуже довго.
"Один раз за весь час вони приїхали мене навідати, треба було відпроситися, а поспілкувалися ми лише 10 хвилин. І це було нелегко. Важко й морально і фізично, не всі витримували, одногрупники відраховувалися, як тільки вступили на перший курс", — згадує студентка.
На додачу хлопці інколи відкрито проявляли зверхнє ставлення до жінок авіаційній справі.
"Звичайно, від деяких осіб довелось вислуховувати неприязнь, але добре, що таких лише одиниці. Якщо при вступі було певне переживання, сумніви щодо колективу, то із часом вони розвіялися, упродовж навчання хлопці підтримували, допомагали як у фізичній роботі, так і в навчанні, — каже Анастасія. — Треба мати моральну стійкість, щоб усе це пережити, пройти. Коли почалася велика війна, значну підтримку ми відчували від викладачів. Вони підбадьорювали, щоб ми не переживали і вірили, що все буде добре. Щоб не падали духом".
Анастасія здобувала шкільну освіту в Петропавлівській громаді. Знала, що однокласники й однокласниці тікають туди з Харкова, який наприкінці лютого-початку березня 2022 року нещадно обстрілював ворог. Її рідні на той час залишалися в Петропавлівці, однак село було окуповане в перші дні війни. Тож їхати додому, навчаючись на військовій спеціальності, було небезпечно. Якийсь час жахіття перших днів війни дівчина перечекала в Харкові, і з радістю продовжила навчання, коли її заклад було релоковано і група знову змогла відвідувати пари в місці тимчасової дислокації.
Студентка військового закладу мріє про мир — щоб небо було мирним, каже. Вона вважає, що служба в повітряних силах буде актуальною завжди. Навіть, найнадійніша техніка має тенденцію виходити з ладу. Тому ретельне технічне обслуговування є невід’ємною складовою всіх авіаперельотів, а не тільки бойових вильотів.
"Війна просто додає швидкості, бо виправляти якісь недоліки доводиться в екстремальних умовах, щоб не затримувати наступний виліт. Справні авіаційні прибори, показники швидкості, усе, що дуже важливо для пілота, має працювати бездоганно. Без цього ніяк".
Фото: З особистого архіву Анастасії
Історія Анастасії Козир показує, як жінки в Україні долають стереотипи й досягають успіху в галузях, які традиційно вважалися чоловічими. Військова авіація вимагає не лише фізичної витривалості, але й високих технічних знань та практичних навичок. Незважаючи на труднощі і виклики воєнного часу, дівчина впевнено йде до своєї мети — стати професіоналкою у високотехнологічній сфері авіоніки.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Матеріал створено в партнерстві з Волинським прес-клубом.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
