На території сучасного Куп’янська лише три будівлі, які мають статус пам’яток архітектури. Однак у місті з більш ніж 350-річною історією, залишалася велика кількість приміщень, що зберегли свій виразний архітектурний стиль. Майже всі вони впродовж багатьох років використовувалися за різними напрямками та дозволяли отримати цілісне уявлення про архітектуру Куп’янська XIX початку XX століття. Постійні обстріли міста з боку російських військ продовжують завдавати шкоди інфраструктурним об’єктам. Руйнацій зазнали й будівлі, які зберігали історичну пам’ять куп’янчан.
Святиню зруйнували у 1932, а будівлі, що входили до її історичного комплексу у 2022-2023 роках
Духовна гора стала історичним центром міста ще наприкінці 17 століття. Перші поселенці звели тут дерев’яну церкву, яку назвали Покровською. Новий дерев’яний храм відкрили вже у 1702 році. Він був просторим і вміщав більше прихожан. Населення слободи збільшилось. У 1802 році розпочалося будівництво цегляного храму Покрови Пресвятої Богородиці. Більшість парафіян були казенними черкасами, тобто етнічними українцями.
Духовна гора з Святопокровським Храмом та комплексом будівельФото: "Звід памʼяток історії та культури України: Харківська область. Місто Купʼянськ і Купʼянський район"
Освячений у 1822 році кафедральний собор проіснував до 1932, коли під релігійними утисками, державні та партійні органи Куп’янського району ухвалили рішення про знищення святині. Собор зруйнували вибухівкою, а цеглу з його стін використали для будівництва цукрового заводу.
Однак до 2022 року включно куп’янчани користувалися будівлями, які зводилися паралельно з Покровським кафедральним собором, і призначалися як службові приміщення релігійної святині.
Будинки-близнята зруйновані у лютому 2023 року
Будинки – "близнята" були призначені для розміщення гостей та трапезної. Їх фасади мали чітке горизонтальне членування з рядами віконних отворів та елементів декору над рустованим цоколем. Головний фасад був посилений деталями геометричного характеру: міжвіконними дзеркалами, наріжними пілястрами, мандриками прямокутних віконних прорізів, декоративними фризами. Підвіконні ділянки оздоблені гутами та заглибленими у поле стіни "картинами" зі стилізованими розетками. Вікна будинків прикрашені пологими трикутними фронтонами, під карнизом розміщені різної довжини краплі. Фасади будинків виконані з високоякісної червоної цегли. Упродовж всього часу експлуатації будівель, декоративні деталі виділялися фарбою білого кольору. Внаслідок російського обстрілу руйнацій зазнали стіни та дахи будинків.
Об’єктом культури міста був будинок настоятеля Храму
Будівля виконана у простих класичних формах, які вписуються в типологію архітектури невеликих споруд провінційних містечок. Завдяки тому, що будівництво велося на схилі пагорба, на основну вулицю виходить один поверх. Зі сторони дворового фасаду будинок двоповерховий. На головному фасаді витримана асиметрія. По вертикалі він розбитий на три частини. Яскраво виражений парадний вхід, справа від якого розміщувалося чотири віконних осі, а з ліва розташовувалося тільки одне вікно. Всі частини розмежовані рустованими пілястрами.
Будинок настоятеля ХрамуФото: Архів редакції
В 1988 року в закладі культури провели реекспозицію а в 2008 року зробили капітальний ремонт. В будівлі реконструювали всі зали.
Впродовж багатьох років куп’янчани збирали тут предмети побуту, історичні документи, рідкісні фотографії, меморіальні матеріали, археологічні знахідки, етнографічні колекції, нумізматичні зібрання. Історію Куп’янщини з давніх часів і до моменту вторгнення можна було дослідити за більш ніж вісьмома тисячами експонатів, які зберігалися тут. Гості міста могли ознайомитися з Куп’янськом на постійно діючих виставках з археології та етнографії краю, з подіями утворення слободи Куп’янка. До уваги відвідувачів було представлено зал бойової слави та інформацію про знаменитостей, доля яких пов’язана з Куп’янщиною.
Освітянські питання в продовж років вирішувалися у будинку священика
Побудована у 1860 році на схилі цегляна будівля мала два поверхи зі сторони вулиці та три поверхи збоку дворового фасаду. У двір вели сходи, які розташовані у ризаліті, прикрашеному наріжними пілястрами, елементами геометричної форми, міжповерховими карнизами.
Фасад будинку був розбитий на три частини: невеликий центральний ризаліт на 5 віконних осей та флангові частини по два вікна. Всі віконні прорізи розмежовані пілястрами: на рівні першого поверху – рустованими, а на рівні увінчувального карнизу – з пристінками, прикрашеними стилізованими "Рушниками" з краплями. Зовні поверхи відділенні між собою трьома профільованими карнизами, стрічкою гут та спареними "дзеркалами" у підвіконних ділянках. Усі вікна прикрашені сандриками простої форми. Поверхня стіни головного фасаду тинькована, пофарбована, цоколь покритий шаром смоли. Бічні фасади виконані з червоної цегли зі стриманим декоративним оздобленням.
Після закриття Покровського Собору і до 1940 року в приміщенні розміщувалися районні органи влади. За часів окупації Харкова в Другій світовій війні в будівлі працювали працівники обласної влади, тут видавалася обласна газета.
В післявоєнний час будівлю віддали освітянам. З 2018 року перший поверх приміщення було обладнано для організації занять дітей з особливими освітніми потребами. В спеціально вмебльованих кімнатах з сучасним ремонтом, діти з інклюзією займалися з психологом, вчителями логопедом та реабілітологом.
Історичні будівлі були свідками прийняття рішень Другої світової війни, однак російське вторгнення вони не витримали. В колишній будинок священника ракети спрямовувалися не один раз, поки врешті решт не зруйнували його повністю.
Найстрашніший фільм жахів росіяни показали у куп’янському кінотеатрі
Духовне училище у Куп’янську заснували у 1819 році. Призначався заклад для духовно-навчального округу Ізюмського, Куп’янського та Старобільського повітів.
Головний корпусу училища межував з будівлею, в якій розміщувалися актова зала, училищна церква та учбові класи. На рівні другого поверху вони були з’єднані переходом. Під аркою можна було проїхати до внутрішнього двору.
Монументальна двоповерхова будівля на високому цоколі розміщена на похилому рельєфі. Її головний фасад був вирішений парадно, у стилі неокласицизму з елементами ренесансу. Його композиція асиметрична, має чітке горизонтальне та вертикальне членування. Перший поверх був виконаний у стилі масивного стилоблату, відділеного від верхніх поверхів рельєфним карнизом. Середня частина головного фасаду була виділена ризалітом. На її площині розміщувалася аркада із 6 тричетвертних колон іонійського ордеру на високих базах. П’ять високих віконних прорізів між колонами мали арочну форму та були оздоблені мандриками і замковими каменями. Віконні прорізи першого поверху були прямокутні і також прикрашені рельєфними замковими каменями. Кути ризаліту акцентовані масивними рустованими пілонами. На прямокутні віконні прорізи першого поверху спиралася широка полиця, яка була основою для колон другого поверху. Увінчував середню частину головного прорізу розвинений карниз великого виносу, над яким височів цегляний парапет.
Корпуси Духовного училищаФото: Архів редакції
До 1917 року будівля використовувалася як навчальний заклад для здобуття початкової освіти. Щороку тут проходили з’їзди духівництва, які проводили огляд приміщень, вирішували матеріальні питання організації навчального процесу, призначали стипендії дітям, що мали успіхи у навчанні.
В роки Другої світової війни тут було організовано склад військового одягу. А в 50-х роках будівлю облаштували під кінотеатр. Зробили окремий вхід, у цокольному поверсі побудували фой’є. Не збереглися первісні перекриття поверхів і парадні сходи. Тому до дворового фасаду було прибудовано два об’єми сходів, а у східному торці будівлі розташували тамбури виходів із глядацької зали. Нові залізобетонні перекриття спиралися на вісім колон, встановлених паралельно несучим стінам зали.
Нове життя кінотеатру містяни обирали вже у співпраці з внутрішньо переміщеними особами з Донбасу. В 2016 році з 77 проєктів, що брали участь у конкурсі на фінансування гранту від Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та Світового банку, перемогу отримали тільки десять учасників. Серед переможців проєкт від куп’янчан "Кожен має значення". Таким чином Куп’янщина отримала більше 6 мільйонів гривень на створення сучасного ХАБу в приміщенні кінотеатру. Основною метою гранту було подолання наслідків конфлікту на сході України та допомога ВПО у соціалізації та інтеграції в громаду.
В будівлі були проведені масштабні ремонтні роботи на першому поверсі, бо він був найбільш доступним для людей з інвалідністю, вагітних жінок та дітей. В приміщенні створювалися всі умови для проведення інтерактивів, як для молоді, так і для людей старшого віку. Він мав збирати куп’янчан та ВПО для спілкування, проведення дозвілля і саморозвитку. В рамках виконання субгранту були передбачені послуги соціальної підтримки. Планувалася організація майстер-класів з впровадження народних ремесел та семінарів для професійного розвитку. До ХАБу вже закупили сценічні костюми та запрошували на роботу майстрів-ремесленників, бухгалтерів та юристів. Однак повноцінно розпочати роботу він так і не встиг. З 2020 року перешкодою був карантин, а обстріли російської федерації і взагалі звели нанівець всі починання.
Історичні будівлі духовного училища з приміщеннями актової зали, учбових класів і училищної церкви, як і Миколаївська церква, мають статус пам’яток архітектури. Внаслідок воєнних дій по звільненню Куп’янська в роки Другої світової війни, постраждали декоративні оздоблення фасадів та інтер’єр будинків. Росіяни ж обстрілювали будинки прицільно, тому лише деякі з них залишились без вікон. Більшість – це суцільні руїни без дахів і стін, які навряд чи можна буде відновити в первозданному вигляді.
В грудні минулого року куп’янчанка Лариса Ковалевська написала у своєму Фейсбуці, що все її життя пов’язано з кінотеатром імені Т.Г. Шевченка.
"Коли була маленькою, ми часто ходили сюди на мультики. Старшими переглядали кінофільми з подружками. Перші романтичні стрічки я дивилася тут з молодим чоловіком. Та дитинство і юність швидкоплинні, і вже жінкою я прийшла сюди на виборчу дільницю. Як голова комісії, саме тут я відчула свою відповідальність. Здалося, що в нелегкій справі навіть стіни рідного кінотеатру допомагали. Згадую дуже добру жіночку Анну Іванівну Зеленську, яка довгий час працювала у закладі контролером квитків. Ця будівля - частинка мого життя, я впевнена, що його відновлять, але це вже буде нова сторінка. А поки що важко. Хочеться плакати і кричати. Це біль, це сльози, це пам’ять. А спогади дуже важко стерти".
Ольга Полтавець
Матеріал створено за сприяння Громадської організації "Національна агенція медіа".
Для опису архітектури будівель використано матеріали з видання " Звід памʼяток історії та культури України: Харківська область. Місто Купʼянськ і Купʼянський район".
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
