Уже понад 40 років лікарка Ніна Сікач та медична сестра Алла Іванісова стоять на варті здоров’я маленьких пацієнтів/пацієнток Великобурлуччини. Вони знають історію кожної дитини, піклуються про своєчасні щеплення, дають поради батькам і підтримують сім’ї навіть у найважчі часи. Війна змінила реальність, але не знищила їхню відданість справі — попри всі труднощі, медикині продовжують свою місію з впевненістю, що кращі часи попереду.
Двері медичного кабінету в закладі первинної медико-санітарної допомоги, де приймає сімейна лікарка Ніна Сікач, а допомагає їй медична сестра Алла Іванісова, завжди відчинені для маленьких пацієнтів/пацієнток. Протягом чотирьох десятків років вони контролюють здоров’я дітей Великобурлуччини і тримають у пам’яті їхні медичні історії. Першою відвідувачів зустрічає медсестра, легко знаходить карту, де міститься повна інформація від народження, і робить черговий запис.
Сімейна лікарка Ніна Сікач, медична сестра Алла ІванісоваФото: Людмила Склярова
Алла Іванісова розпочала свій трудовий шлях у царині медицини в далекому 1985 році. Після закінчення Вовчанського медучилища прийшла працювати в дитяче відділення Великобурлуцької центральної районної лікарні медичною сестрою. До своїх професійних обов’язків поставилася з усією серйозністю, адже на неї була покладена відповідальність за маленькі життя. Тож контролювала стан здоров’я дітей, робила ін’єкції, ставила крапельниці, допомагала лікарям під час оглядів і процедур, доглядала за пацієнтами, допомагала їм якнайшвидше одужати. До професійних навичок додавала терпіння, турботу та чуйність, адже діти здебільшого бояться лікарень і медпрацівників.
Через рік Алла Іванісова продовжила працювати на посаді медичної сестри в дитячій консультації Великобурлуцької ЦРЛ із лікаркою-педіатринею Ніною Сікач. Виконувала рекомендації, разом планували календар щеплень, ретельно слідкувала за його дотриманням, повідомляла батьків про настання строків вакцинації та наголошувала: "Щеплення потрібні, в першу чергу, для того, щоб запобігти розвитку небезпечних інфекційних захворювань". Перед ін’єкцією обов’язково мала впевнитися, що дитина здорова й заспокоїти маленького пацієнта. Рухи медичної сестри щораз були вправні та обережні. Якщо малюк плакав після уколу, швидко вміла розрадити.
Алла згадує, як на дільниці, де проводила колись патронат, налічувалося від 34 до 42 дітей, віком до року:
"Згідно з графіком раз на тиждень відвідувала малечу частини Великого Бурлука, сіл Горьке, Балка, Манцівка, Жуків Яр, станції Бурлук. Особливу увагу приділяла новонародженим. Допомагала батькам рекомендаціями в догляді, слідкувала за станом здоров’я наймолодших жителів краю. Усього наприкінці 80-х та на початку 90-х обслуговували 1200–1400 дітей від 0 до 15 років".
Робочі дні були насичені. До годин прийому пацієнтів і відвідин вдома додавалися медогляди в місцевій школі та дошкільному закладі. Спільна робота з лікаркою і відповідальність за життя і здоров’я дітей Великобурлуччини стала щоденною справою.
Невпинно летіли роки й колишні відвідувачі-пацієнти дорослішали, і вже вели своїх дітей до кабінету педіатра, довіряючи професійності медикинь.
" Відбулися зміни та реформування в медицині. Починаючи з 2013 року, — говорить Алла Іванісова, — працюємо в КНП "Великобурлуцький Центр первинної медико-санітарної допомоги" і продовжуємо турбуватися про здоров’я дітей Великобурлуцькоїтериторіальної громади".
Не припиняли роботу лікарка-педіатриня Ніна Сікач та сімейна медична сестра Алла Іванісова й під час окупації громади російськими військами. Перебування озброєних людей у закладі первинної медичної допомоги постійно викликало напруження, але до працівниць дитячого кабінету окупанти не прискіпувалися. Потік пацієнтів/пацієнток значно зменшився, бо частина батьків із дітьми тимчасово виїхала з надією повернутися за тиждень-два. Зверталися з респіраторними захворюваннями, адже на той період ще прогресував COVID-19. Ліки в аптеках почали зникати, бо не стало логістики. Рятували медичні препарати, які передавали з обласного центру, через дамбу в Печенігах, благодійники. Доправляли волонтер/к/и тим шляхом і підгузки, засоби гігієни та дитячі суміші. Списки батьків із дітьми, яким надавали дану допомогу, зберігають і досі. Щеплень у період окупації не робили.
Після звільнення Великобурлуччини від російських загарбників деякі родини повернулися додому. Але обстріли з боку російської федерації знову змусили жительок/жителів покинути свої обійстя, аби вберегти життя дітей.
"До початку повномасштабного вторгнення в нас було задекларовано 1200 пацієнтів. Нині, через війну, їх чисельність зменшилася, — підсумовують лікарка Ніна Сікач та сімейна медична сестра Алла Іванісова. — Здебільшого проживають вони на території Харківської області або ж безпосередньо в обласному центрі. Якщо потрібна консультація — телефонують. За потреби виписуємо електронні направлення до вузькопрофільних спеціалістів за місцем проживання пацієнтів. Викликаємо за планом на щеплення, і задоволені, що відгукуються, приїздять. З обліку знялися діти, які мешкають в інших областях та за кордоном. Такі реалії сьогодення. Життя триває: необхідно робити щеплення, проходити медогляди".
Попри війну, Алла Іванісова разом із Ніною Сікач продовжують тримати під контролем здоров’я майбутнього покоління Великобурлуччини і вірить, що кращі часи обов’язково настануть.
Людмила СКЛЯРОВА
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
