День медика вже вдруге цьогоріч відзначається за новою датою — 27 липня. З 1980 року свято мало перехідні дати, які приходилися на третю неділю червня. Незважаючи на дні святкувань із професійним святом прийнято вітати лікарів, парамедиків, фельдшерів, медичних сестер та братів, медичних інженерів, біологів, хіміків, лаборантів та інших спеціалістів медичної галузі.
За даними електронної системи охорони здоров’я в медицині наразі працює 83% жінок, і лише 17 %-чоловіків. Але так було не завжди. Через усталені гендерні стереотипи жінкам доводилося докладати значно більше зусиль для визнання їхнього права займатися медичною практикою.
Наші предки ототожнювали жінок із природою, а чоловіків із культурою. Це породжувало соціальну несправедливість щодо ролі перших у медицині. Зазвичай жінки допомагали долати хворобу, використовуючи природні стихії — воду, повітря, трави, грязі, мінерали, продукти тваринництва. У народній медицині їх називали знахарками. Не маючи достатньо коштів для профільного лікування, простий люд звертався до них за допомогою. Пологи приймали так звані баби-повитухи.
Наукова медицина розглядала таких жінок як носійок неуцтва, у той час, як лікарі — чоловіки із церковною освітою возвеличувалися наявністю профільних знань. На початкових стадіях розвитку медичної науки народні цілительки піддавалися не лише утискам. Їхні можливості здобувати освіту та застосовувати практичні навички були значно обмежені. Крім того, жінок звинувачували в залученні "чаклунських сил", що, навпаки, за уявленнями чоловіків-лікарів, завдавало шкоди здоров’ю пацієнтів та пацієнток.
Жінки в медицині. Ілюстртивне фотоФото: uzhnu.edu.ua
На початку ХІХ століття в Україні медицина поступово стає раціонально організованою системою знань. Однак між чоловіками й жінками залишаєтья певна спеціалізація в лікуванні захворювань. Чоловіки найчастіше "пускали кров", "складали кістки". А жінки лікували "середину" — внутрішні органи, тобто те, що на початках було не зовсім зрозумілим.
З розвитком медичної науки й подальшим вивченням усіх функцій організму, освіта чоловіків уже дозволяла лікувати і внутрішні органи, а от жіноча інтуїція, вміння поступово "логічно" розмірковувати, їхній цілісний погляд на життя та схильність робити висновки з усієї сукупності вражень — почали визнаватися вадами, які має виправити просвітлений чоловічий розум.
Жінки постійно доводили суспільству, що їхні знання і досвід, які передаються із покоління в покоління, можуть бути корисними для збереження здоров’я співгромадян. Вони розуміли, що цього було замало і їм необхідно отримати документ про наявність медичної освіти. Заради можливості навчатися практикуючі народні цілительки виїжджали за кордон, усвідомлюючи, що тим самим вони прокладають шлях у науку наступному поколінню медикинь.
Серед перших жінок, удостоєних звання доктора медицини, були мешканки Харківщини. Софія Петрівна Дмитрієва народилася в Харкові. На початку 70-х років ХIХ століття вивчала медицину в Цюріху, а потім у Парижі. Серафима Василівна Шахова закінчила Бернський університет. У вересні 1877 року, повернувшись на батьківщину, розпочала клопотання про дозвіл скласти іспити на право лікаря-практика. У 1878 році вона отримала звання "Жінки-лікаря", і з 1900 року працювала за фахом у Харкові.
Відзнака "Жінка-лікар" давала право на лікарську практику. З 1883 року жінки могли обіймати посади лікарів у жіночих навчальних закладах, але в кожному окремому випадку на це був потрібен дозвіл міністра внутрішніх справ.
Значний вклад у медичну науку внесла харків’янка Любов Трофимівна Мала. Після закінчення Харківського медичного інституту практичні навички лікарка-терапевтка набувала в сільській лікарні на Луганщині. У роки Другої Світової війни вона пройшла шлях від заступниці начальника сортувального шпиталю до заступниці начальника лікувального відділу Харківського військового округу, якому було підпорядковано 8 областей України. Після демобілізації, вступивши до клінічної ординатури на кафедру госпітальної терапії ХМІ, усе своє подальше життя медикиня пов’язала із закладом та наукою. Любов Мала є авторкою, а в деяких роботах співавторкою 600 наукових праць. Досліджувала проблеми клінічної кардіології: гіпертонічну хворобу, атеросклероз, ішемічну хворобу серця, інфаркт міокарда, стенокардію та серцеву недостатність. Лікарка-кардиологиня мала науковий ступінь докторки медичних наук і заснувала в Харкові "Національний інститут терапії Національної академії медичних наук України", який пізніше був названий її ім’ям. У рамках декомунізації був перейменований і проспект, на якому розташована державна установа і з 2015 року він має назву Любові Малої.
Любов МалаФото: knmu.edu.ua
Та не лише на внутрішніх органах спеціалізуються жінки-медикині. В умовах бойових дій, жінки стають хірургинями, і рятують не тільки кінцівки а й нервові закінчення на них. Оксана Мироненко з Луганщини працює хірургинею кисті вже 18 років.
Оксана Мироненко проводить операцію Фото: Фото надала героїня
"Практики з хірургії в Луганську вистачало й до війни: багато промислових і шахтних травм, вогнепальних поранень,- згадує фахівчиня. — Коли почала працювати в Києві, то помітила, що ніша периферичних нервів не зайнята. Дуже мало спеціалістів цим займаються — травматологи бояться, а в нейрохірургів інша специфіка. Є тільки в Інституті нейрохірургії одне відділення та ще кілька лікарів з Інституту травматології".
Оскільки в базових навичка хірургії кисті входила робота з дрібними нервами, то фахівчиня почала практикувати роботу з "великими".
Щодо співпраці з колегами-чоловіками, Оксана Мироненко зазначає, що хірургія в Україні представлена тисячами чоловіків, а оперуючих травматологинь в Україні 5 або 6.
"І кожен із хірургів вважає, навіть інтерн першого року, що він крутіший за мене. Звісно, є ті, які працювали зі мною і знають, на що я здатна, але досі є думка, що хірургія — це для чоловіків".
Фахівчиня згадує, як ще на початку кар’єри їй казали, що все одно нічого не вийде, що ця робота мені не потрібна — краще б дітьми займалася. Врешті, Оксана Мироненко має вже дорослих дітей, тисячі вдячних пацієнтів, і близько 30 операцій на місяць, частину яких виконує на волонтерських засадах.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Матеріал створено в партнерстві з Волинським прес-клубом.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
