"Серце Слобожанщини". Саме так назвала її колись артистка України Ніна Матвієнко, з якою познайомились у Новограді-Волинському, куди Катерина Мишакова їздила на день міста разом з односельцями.
Поки приятелі та приятельки вивчали цивільні пам’ятки Волині, пані Катерина відвідала літературну вітальню в садибі Лесі Українки. Життя української поетеси було прикладом для молодої жительки Шевченківщини, бо ще в студентські роки вона зіграла роль Лесі у творчій постановці з нагоди її 100-річчя. Дівчина пишалася збіркою поезії Лесі Українки, яку отримала як винагороду за акторську майстерність. Її і зберігає все життя разом з автографом сучасниці- Ніни Матвієнко.
Фото: facebook.com/Катерина Мишакова
Катерина Мишакова любила подорожувати. В одній із поїздок до міста Севастополь до неї прийшло натхнення писати вірші тільки українською мовою. До цього, починаючи з 8 класу, вона захоплювалася написанням власних поетичних творів про кохання, але, зізнається, усі вони були російською.
"Чому мене надихнуло саме море, я не знаю, але потім українській мові я вже не зраджувала", — каже петрівчанка.
Фото: facebook.com/Катерина Мишакова
Жителькою села Петрівка, колишнього Шевченківського району, а нині Шевченківської громади, Катерина Яківна стала в 1983 році. Саме сюди відправили працювати молоду вчительку родом із Балаклії.
Пані Катерина чверть століття присвятила освітянській ниві: спочатку викладала мову та літературу, а із часом очолила навчальний заклад. Починала вчителькою у Веселівській школі, а потім змушена була стати директоркою Петрівської.
"Не люблю я керівні посади, але на той час школу закривали, а в районо сказали: або залишаєшся без роботи, або очолюєш Петрівську школу, — згадує пані Катерина. — На щастя, директоркою я була лише п’ять років, а потім мала вдосталь часу, щоб займатися улюбленим заняттям".
Збереження культури, мови, національного побуту та самобутніх традицій рідного краю і знайомство з усім цим скарбом дітей, стало справою всього її життя.
Довгий час краєзнавиця вела гурток народознавства, проводила етнографічні експедиції. Навіть облаштувала в школі світлицю з традиційними рушниками, усім хатнім начинням та прялкою, які вона разом з однодумцями дбайливо збирала серед односельчан та скрізь, де їй доводилося побувати.
Фото: facebook.com/Катерина Мишакова
Усе це їй вистачало сміливості робити під пильним оком комуністичних наглядачів. У своїй непохитності, твердості була прикладом для учнів та учениць.
"Фізичних протистоянь не було, однак деякі колеги підсміювалися наді мною, буцімто кому це треба, навіщо ти збираєш весь той непотріб? Але я не зважала, намагалася віджартовуватися. Головним для мене було те, що ця діяльність подобалася дітям. Та і профспілковий комітет на той час процвітаючого колгоспу імені Фрунзе, підтримував нас, допомагав із поїздками на обласні фестивалі, до тематичних таборів. Там ми знайомилися з викладачами Інституту культури, учасниками фольклорних колективів і це надихало", — розповідає Катерина Мишакова.
Та доля підготувала їй нове випробування. Уже 20 років через підступну хворобу пані Катерина прикута до крісла колісного. Переживши російську окупацію та розлуку з рідними, вчителька впевнена, що найкращим методом патріотичного виховання є спілкування в родині.
"Якщо батьки дивляться російське телебачення, "підсіли" на ворожу пропаганду, то дітям дуже важко відстоювати свою проукраїнську позицію. Тільки родинне виховання здатне зберегти державу, адже, зазвичай діти дуже поважають думку своїх батьків. Духовні цінності кожної сім’ї мають передаватися із покоління в покоління, — каже Катерина Мишакова. — Я не прихильниця навчати дітей патріотизму методами стрільб і парадів. Більш важливо навчитися розмовляти один з одним, обговорювати проблеми й домовлятися".
Уже третю весну, серед безлічі захоплень пані Катерини є город на підвіконні. Спеціальне насіння для вирощування овочів у кімнатних умовах привезли онуки навесні 2022 року. Відтоді, виростивши врожай, городниця дбайливо збирає посівний матеріал та наступної весни висіває його в горщики із землею. Твердо вірить у те, що цьогорічний врожай обов’язково буде з Перемогою.
"Корисним надбанням сучасного суспільства є можливості інтернет зв’язку. Із цікавістю спостерігаю, як донька, яка також працює вчителькою, дистанційно викладає онлайн уроки з української мови й літератури. Завдяки меседжерам я тримаю зв’язок із колишніми одногрупницями, колегами, подругами, дітьми та онуками. Щоразу збираюся відвідати зустрічі однокласників чи колишніх учнів, однак через маломобільність долучаюся тільки онлайн. Аби тільки світло та інтернет не підвели".
Однак пані Катерина й на випадок блекауту має чим зайнятися. Вона вишиває, в’яже, пише вірші. Тим самим створюючи той спадок, який роками зберігається в її родині та радує односельців. Водночас жінка відкрита до всього нового і з радістю пізнає гаджети.
Саме завдяки таким, як Катерина Мишакова, ми дізнаємося про своє минуле, про культуру та самобутність України. Вона по крихті збирає і передаває майбутнім поколінням усе найважливіше, що дає усвідомлювати нам себе приналежними до єдиного народу, а не відірваним перекотиполем.
Катерина ТАЦІЙ
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
