Куп’янська громада провела в останню путь музейниць, які до останньої миті життя перебували на робочому місці і не зрадили обраній справі. Ірина Осадча та Олена Водоп’янова загинули під уламками будівлі Куп’янського краєзнавчого музею, внаслідок влучання туди російської ракети. Хроніку подій та життя до трагічної миті згадуємо на Куп’янськ.Сity.
Життя обірвалося в одну мить
Внаслідок чергового обстрілу Куп’янська 25 квітня поточного року, близько 9 години одна з двох ракет С-300 зруйнувала будівлю Куп’янського краєзнавчого музею. Загинули директорка закладу та її заступниця, десять цивільних людей отримали поранення, четверо з них госпіталізовані, а ще шість отримали медичну допомогу на місці.
Російський фейк про подію, як виправдання перед своїми
Невдовзі на телеграм каналах з’явилося повідомлення про те, що російські війська нанесли удар по приміщенню Куп’янського краєзнавчого музею, щоб знищити українських бойовиків, які нібито перебували на цьому об’єкті. Як виправдання агресії проти цивільних, пропаганда зосереджує увагу на тому, що чому в такий ранній час було стільки людей та ще й у краєзнавчому музеї.
Фейк від російської пропагадиФото: t.me/kupyansk_life
Майже 40 хвилин чекала маршрутку і встигла привітатися з усіма
Місцева жителька Людмила говорить, що зранку того дня майже 40 хвилин чекала маршрутку на зупинці "Музей".
"Люди проходили повз зупинку і віталися зі мною, адже ще до війни у провінційному містечку, ми були знайомі з більшістю земляків. А зараз, коли в місті залишається лише 10 відсотків населення, ми всі стали майже рідними. Бачила працівниць музею, які, здається, не відчуваючи біди, йшли на роботу. Під’їжджали і від’їжджали автомобілі, знайомі казали ніби тут планується видача гуманітарки, - описує свій ранок перебування поблизу музею куп’янчанка. - Місця, де раніше було багатолюдно зараз вже зруйновані повністю. Ринок, торгівельний центр, заклади громадського харчування пошкоджені вщент, люди не ходять до центру, адже там залишились тільки руїни".
Містяни не залишали місце події до вечора
Поки на об’єкті рятувальники розбирали завали, поблизу музею залишалися цивільні. Тіло загиблої 54-річної співробітниці було вилучено близько 11 години. О 13.30 рятувальники звільнили з під завалів загиблу 57-річну жінку. Роботи з ліквідації наслідків завершилися близько 17 години, під безперервною зливою місцева влада та представники громади провели реквієм пам’яті по загиблим жінкам.
В ХОВА назвали імена загиблих музейниць
25 квітня на робочому місці під завалами будівлі загинули директорка Куп’янського краєзнавчого музею Ірина Осадча та співробітниця закладу Олена Водоп’янова. В останні миті свого життя жінки рятували історичні надбання Куп’янщини.
Саме під керівництвом Ірини Анатоліївни Осадчої заклад став осередком життя для містян і жителів району. Крім музейної діяльності та туристичної роботи, тут проводились ювілейні заходи для колективів підприємств, урочистості з нагоди професійних свят.
Музей єднав творчих людей міста, свої виставки тут проводили художники, вишивальниці, майстри народної творчості.
Під час карантину колектив організовував заходи на свіжому повітрі – відвідувачі збиралися просто на ганку будівлі.
Безліч конкурсів дитячих малюнків та виробів народної творчості збирали учасників не тільки з Куп’янська, а й з громад Куп’янського району.
Музейники запрошували юних переможців для нагородження в міський парк культури. Такі заходи запам’яталися масовістю та дитячим азартом.
За тиждень до фатальної події директорка музею розповіла, що ходила на роботу під час окупації, бо їй здавалося, що це збереже від розкрадання фонди музею. Жінка виїжджала з Куп’янська лише на короткий проміжок часу - на період звільнення міста. Як сама зізналася, їхала більше для того, щоб повідомити правоохоронцям про свої дії в період вторгнення.
"Я не збираюся тікати: тут моє місто, моя земля, моя родина, моя улюблена робота", - за її словами, вона писала в заяві.
Їй дозволили працювати далі, що вона й робила повернувшись у Куп’янськ. Здалося, що Ірина Анатоліївна знає кожен найменший експонат музею. Вона журилася з приводу зникнення натертої до блиску табакерки (схоже мародери подумали, що вона золота), або військового шолому часів Другої світової війни.
"Ці речі ніяк не використаєш в сучасному повсякденному житті, а для музею – це експонати, це наша спадщина", - жалкувала Ірина Анатоліївна.
Тому разом з невеликим колективом, що залишився, вони клопітливо готували фонди до евакуації.
Навіть під обстрілами, Ірина Осадча залишалася життєлюбною. За тиждень до трагічної загибелі, вона з оптимізмом погодилася долучитися до написання матеріалу про історію Куп’янська, щоб представити місто європейським колегам. Та не судилося…
Редакція газети "Вісник Куп’янщини" та сайту Куп’янськ.Сіту глибоко сумує з приводу загибелі Ірини Осадчої і Олени Водоп’янової. Ми висловлюємо свої співчуття їх рідним і близьким. Вічна пам’ять!
Ольга Полтавець
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
