За офіційною інформацією, на середину квітня 2026 року в Харківській області сформовано та видано 10337 житлових сертифікатів. Використано – 8020. Придбано житло – 5697 об’єктів. Серед жителів Харківщини, які отримали житловий сертифікат і придбали житло, – подружжя Марії та Анатолія Приймаків із села Хатнє Великобурлуцької територіальної громади.
До війни, яку розпочала росія у 2022 році, родина мала власний будинок у Хатньому, у якому народилися і виросли їхні троє синів - Олег, Анатолій і Костянтин. Не один рік трудилися, щоб створити в ньому комфортні умови для затишку на схилі літ. А біля будинку - город і пасіка. Чого ще бажати сільським жителям, які змалечку звикли топтати ряст на рідній землі?
Пів року окупації під тиском російських зайд і блискавичне звільнення в ході Харківської визвольної операції силами 92-ї ОШБ імені Івана Сірка, слідом за якою зайшли штурмовики 68-ї Закарпатської бригади. Ті дні для родини стали справжнім щастям. Думали, що все стихне, закінчиться.
Перше домоволодіння в селі росіяни зруйнували на початку жовтня того ж року. Марію та Анатолія вже наступного дня молодший син забрав до Харкова. Восени вони ще навідувалися в село, на обійстя, а зимували в місті. Та весна не давала селянській душі спокою - вирішили їхати саджати город.
– Все було добре. Ми - вдома! 1 травня поралися із чоловіком на городі, зробили тепличку, а потім тишу розірвала керована авіаційна бомба, яка впала на наш город. Ледь втекли, — розповідає Марія Приймак.
– А ввечері, після дев’ятої, почався масований обстріл села. Ми сиділи в підвалі, а ззовні все свистіло, гуркотіло, здригалося. Було дуже страшно. Вибуховою хвилею винесло двері в нашому сховищі. Думали, що й хати вже немає. Коли встояла…
Через кілька днів подружжя знову повернулося до Харкова. Обстріли в селі почастішали. Рік мешкали в однокімнатній квартирі сина Анатолія – командира кулеметного взводу, який захищав Україну в лавах 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Коли навесні сина звільнили зі служби за станом здоров’я, Марія та Анатолій звернулися до Харківського департаменту соціального захисту населення. Їм надали для проживання світлу, зручну кімнату з балконом у гуртожитку на восьмому поверсі. Атмосфера добросусідства і взаємної підтримки допомагала пережити розлуку з домівкою. Марія Іванівна доглядала за квітами біля тимчасового помешкання, мала й невеликий город. Жили безкоштовно, брали активну участь у заходах, відвідували двох синів та онуків, а старшого чекали з війни. Водночас жінка проходила онлайн-навчання за різними напрямками самоосвіти.
Та горе знову постукало у їхні двері – через отримані на фронті травми помер син Анатолій. А 8 вересня 2025 року, після чергового ворожого обстрілу, родинний будинок Приймаків у Хатньому повністю згорів. Про це їм повідомили очевидці, надіславши фото згарища. Звістка про втрату дому вогнем обпалила серце. Душа плакала за рідним селом – колискою спокою і мирного життя. Розгублене подружжя не знало, що робити далі.
– Невдовзі нам зателефонували з Великобурлуцької селищної ради й запросили приїхати з документами для оформлення житлового сертифіката, – ділиться жінка.
– Ми надали фото зруйнованого помешкання, і завдяки уважному ставленню та професійній роботі комісії все відбулося швидко. Згодом нас запросили отримати сертифікат. Під час вручення подякували за наших синів – захисників України – і побажали, щоб нова оселя стала місцем сили, відновлення та затишку. Ми щиро вдячні за турботу.
Події почали стрімко розгортатися. Рієлтор пропонував будинки і квартири, супроводжував угоду. Рідні відмовляли від придбання будинку – більшість потребували значних вкладень. Тож зупинилися на квартирах, але довго не могли знайти ту, що припала б до душі.
Й ось – останній варіант: трикімнатна квартира. Простора вітальня, світлі кімнати і, головне, – сонячна аура. Подружжя зустріла маленька усміхнена дівчинка. Господарі виявилися щирими людьми – швидко знайшли спільну тему, адже й у них рідні на війні.
Продавці погодилися на продаж за кошти житлового сертифіката – 1 мільйон 700 тисяч гривень. Дарма, що десятий поверх – є і пасажирський, і вантажний ліфт, а поруч фруктовий сад. Можливо, знайдеться місце і для квітів – адже пакетики з насінням уже чекають весни.
Через п’ять днів угоду завершили.
Першою до нового помешкання ступила кицька Моня. У неї теж непроста доля – переселенка. Чоловік онучки врятував напівживих кошенят із Покровська. У ветклініці їх виходили, а Моні ще й пощастило з новим домом. Вона лише звикає до нових умов, але свою місію – розпочати новий етап життя родини – уже виконала.
Як у добрі мирні часи, за великим столом зібралася вся родина. І на мить за теплими розмовами відступила страшна реальність війни. Розправила крила надія – на подальше мирне життя, спокій і незмінне бажання, щоб усі наші повернулися додому живими.
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
