У сьогоднішніх реаліях робота колективу Великобурлуцького відділення екстреної медичної допомоги КНП ХОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» пов’язана з постійною небезпекою. Рятуючи життя інших, медики щодня ризикують власним. Віднедавна автомобілі екстреної медичної допомоги перебувають під постійним прицілом ворога. Та для парамедиків і екстрених медичних техніків незмінним залишається головне завдання – вчасно надати допомогу кожному, хто її потребує. Попри жорстоку війну, колектив «екстренки» продовжує виконувати свій професійний обов’язок, залишаючись поруч із людьми та стоячи на варті їхнього здоров’я.
Кожен із працівників відділення, за словами старшого парамедика Вадима Молчана, заслуговує на повагу та визнання. Сьогодні наша розповідь – про шанованого і досвідченого медика з 36-річним стажем роботи на «швидкій» Володимира Борисовича Курочку. За його плечима – тисячі викликів і десятки врятованих життів.
Володимир КурочкаФото: Людмила Склярова
Володимир Курочка вважає, що його шлях у медицину розпочався ще в дитинстві. Мама працювала медичною сестрою, а батько – водієм швидкої допомоги. Часто він брав малого сина із собою на роботу. Володимир із неприхованою цікавістю спостерігав за роботою фельдшерів, які стали для нього взірцем людяності і утвердили впевненість у виборі майбутньої професії.
У 1982 році випускник 9 класу Великобурлуцької середньої школи пов’язав свою подальшу долю з медициною та вступив до Вовчанського медучилища на спеціальність «Фельдшер. Лікувальна справа». Уже через кілька років молодий спеціаліст із багажем теоретичних знань переступив поріг Шипуватської амбулаторії. У цьому медичному закладі він знайшов підтримку головного лікаря Олександра Івановича Теряника та медичної сестри Валентини Петрівни Додиван, які щиро підтримали молодого колегу. Набута за кілька місяців практика стала Володимиру в пригоді під час подальшого проходження строкової військової служби, яку він ніс санінструктором у військовій частині на Кримському півострові.
До рідного Великого Бурлука Володимир повернувся у 1990 році і відразу влаштувався на роботу до швидкої медичної допомоги Великобурлуцької центральної районної лікарні – місця, яке визначило його професійний шлях.
– Спочатку виконував обов’язки диспетчера, – згадує Володимир Курочка початок роботи на «швидкій». – Мені пощастило вчитися у таких досвідчених медиків як старший фельдшер Владислав Миколайович Щербина та фельдшер Анатолій Васильович Панін. Вони оцінювали мої здібності й уміння, підказували, розповідали про тонкощі професії. Лише через пів року я став виїзним фельдшером. Хоча початківцем у медичній справі себе не вважав, усе ж відчував певний неспокій, вирушаючи на виклик: а що як не зумію підібрати потрібні ліки або щось зроблю не так? Приїхав до бабусі, а в неї напад задухи. Тоді не було переносних електрокардіографів, лише стаціонарні, тож доводилося покладатися на власні знання та досвід. Зробив ін’єкцію, яка допомогла зняти напад, і жінка відчула значне полегшення. Відтоді став почувати себе впевнено.
Кожен рік роботи, як черговий етап, мав свої складнощі. Але найважче, зізнається парамедик, було у 90-х роках – на початку становлення незалежної України. Існували критичні проблеми з постачанням ліків – найголовнішого, що необхідне для збереження життя пацієнтів. З переходом швидкої медичної допомоги до складу КНП ХОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» питання дефіциту вдалося вирішити. «Амбулаторії на колесах» обладнали новою медичною технікою: апаратами штучної вентиляції легень, засобами для проведення серцево-легеневої реанімації та іншим необхідним обладнанням. Робота фельдшера набула інтенсивного ритму: разом з колегами він освоював нововведення, проходив постійні навчання, онлайн-курси, складав тести, здобуваючи знання, які мають служити порятунку людей.
Covid-19 cтав справжнім випробуванням.
– У той період було дуже багато важкохворих. Чимало з них доправляли до лікарні на апаратах штучної вентиляції легень. Хвороба забрала багато життів. Хворіли й ми, але в легкій формі – без пневмонії. На моєму чергуванні не вдалося довезти до лікарні 80-річну жінку із запущеною формою цієї страшної інфекційної хвороби.
Окремий відрізок роботи – це період окупації. Колектив «швидкої» залишався працювати у Великобурлуцькій громаді, окупованій російськими військами, та продовжував надавати допомогу населенню. Медики виїжджали на виклики і вдень, і вночі. Щоразу на блокпостах їх зупиняли російські загарбники, виганяли з автомобіля, проводили обшук як транспорту, так і самих медиків, поводилися агресивно та неадекватно. Постійно запитували, чому вони їздять уночі.
– Неодноразово доводилося стояти беззбройному під дулом автомата з моторошною думкою: чи вистачить в чужинця здорового глузду не натиснути на курок? – розповідає Володимир Курочка.
На початку вересня 2022 року прийшли представники «нової влади» й наказали збирати документи, зауваживши, що працівники «екстренки» тепер будуть працювати від Куп’янської лікарні та отримуватимуть зарплату з росії. Коли медики не погодилися, їм пригрозили, що відправлять рити окопи або на фронт. Дякувати Збройним Силам України за звільнення, адже хто знає, чим усе могло закінчитися.
У пам’яті назавжди закарбовувалися окремі виклики. На рахунку парамедика – понад десять успішно прийнятих пологів. Більше десяти нових українців побачили світ завдяки його професіоналізму. Оскільки у складі Центру працівники Великобурлуцького відділення «екстренки» обслуговують виклики пацієнтів по області, то в останні виклики до породіль були з Кирилівки та Новоолександрівки Вовчанської громади.
Володимир Курочка не рахував скільки чергувань провів за своє життя, але деякі виклики, такі як дві успішно проведені серцево-легеневі реанімації, запам’яталися назавжди. Єдине, що може звести нанівець зусилля медиків, - відсутність лікарні у громаді та довга дорога, чи то скоріше бездоріжжя, до найближчого лікарняного закладу.
– Наразі небезпечно працювати через безпілотні літальні апарати. У деякі наближені до лінії фронту населені пункти на виклики не виїжджаємо. Востаннє, біля Андріївки потрапили в поле зору ворожого FPV-дрона. Довелося певний час провести у лісосмузі, чекаючи поки він відлетить. Небезпечно стало виїжджати і в Шипувате. Близько року не можемо через безпілотники їхати до Вільхуватки. На останній виклик до цивільного пацієнта з мінно-вибуховою травмою рушили на свій страх і ризик. Щоправда, обійшлося. Забрали людину, оперативно надали першу невідкладну допомогу й урятували життя. Зараз маємо багато поранених, а транспортувати їх доводиться далеко. Веземо харківською дорогою, яка постійно перебуває під прицілом ворога, особливо автомобілі «екстренки». Наразі маємо дві машини, оснащені засобами РЕБ, та системи виявлення дронів. Будемо сподіватися, що це допоможе, – занурює в реалії роботи під час війни парамедик.
Шлях Володимира Курочки в медицині продовжив старший син Владислав. Для себе він обрав фах військового хірурга. Після третього курсу вишу працював пліч-о-пліч із батьком, набирався досвіду, а тепер і сам дає поради. Володимир пишається наполегливістю та цілеспрямованістю сина. Говорить, що так і має бути, коли діти піднімаються на щабель вище за своїх батьків.
Команда працівників Великобурлуцького відділення екстреної медичної допомоги продовжує працювати, рятувати, відповідати за життя людей у найважчі хвилини. Їхня щоденна праця давно прирівнюється до подвигу, а стійкість і професіоналізм стали невід’ємною опорою громади, підтримуючи життя навіть там, де лунають вибухи. Робота медиків вимірюється не кількістю змін чи викликів, а врятованими людськими долями. І поки є такі фахівці, люди мають впевненість, що допомога неодмінно прийде.
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
