У воєнному сьогоденні, коли про стабільність і безпеку мову ніхто не веде, особливо нелегко людям похилого віку, одиноким, які на світанку свого життя вже пережили Другу світову, а тепер і в поважних літах перебувають в епіцентрі війни. Втім, за будь-яких обставин вони не втрачають український ген господаря. Попри обстріли і близькість фронту, продовжують перейматися про охайність у дворі та біля оселі і, щоб город посадити, врожай зібрати. Заздалегідь готуються до зимових холодів — за сухої погоди купують дрова. А далі без умілих, міцних чоловічих рук не обійтися. Підопічним Територіального центру соціального догляду вдома Великобурлуцької селищної ради на допомогу приходить соціальний працівник Микола Самохін.
У корзині триколісного електровелосипеда — вірного помічника чоловіка – реманент для роботи — бензокоса чи сокира. Підопічних, які чекають на допомогу соціального працівника, понад півтори сотні. Микола Самохін працює згідно з визначеним графіком. На розмови часу не гає, а відразу береться до справи. Врівноважений у діях, завжди дотримується золотого правила: робота, зроблена без метушні, приносить кращий результат.
Будь-якої пори року чоловік поспішає в справах. За тепла потрібно дрова рубати, допомогти занести під накриття, восени — картоплю копати, хоча це й не входить до його безпосередніх обов’язків, а з настанням холодів, дрова перенести ближче до хатнього порогу — для зручності, розчистити від снігу доріжки. Влітку, за потреби, косить траву на подвір’ях підопічних, обкошує і біля обійсть. Щомісяця доставляє продуктову гуманітарну допомогу. А в понеділок та п’ятницю вся увага да чотирьох, закріплених за ним, поважних.
До підопічних Микола Самохін ставиться, як до рідних людей, а кожну справу робить, як для себе.
"У житті доводилося працювати і трактористом у одному із сільгосппідприємств, а також на знаному свого часу Великобурлуцькому сироробному заводі, але найбільший трудовий стаж у Територіальному центрі — 18 років, — ділиться чоловік професійним досвідом. — Територіальний центр працював і під час окупації. Ми не могли залишити людей без підтримки. Продовжували надавати підопічним послуги вдома, підтримували продуктами, щоб вони не відчували себе покинутими. Адже цінність добра й полягає в тому, що воно робить світ теплішим і людянішим."
У Територіальному центрі Миколу Самохіна поважають за безвідмовність і спокійний характер. Для суто жіночого колективу соціальних працівниць він надійна підтримка й опора. Яка б втома не осідала на плечі, все минає. Одна біда не дає спокою чоловікові — війна, розв’язана російською федерацією, яка руйнує і знищує. А йому б, як і всім батькам, дуже хотілося, щоб його діти й онуки жили в мирі та спокої і не здригалися від обстрілів.
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
