Історія 10-річного Сашка Решетняка із села Малий Бурлук, що знаходиться за 12 кілометрів від кордону з країною-агресоркою — росією та за 120 від обласного центру — міста Харків, облетіла чи не весь світ. Про сільського хлопчину з Великобурлуцької громади, який став втіленням сили, витримки й незламності українців, знімали сюжети, писали інтернет-видання та газети. Розповідаючи про 17 січня 2024 року, коли сталася біда, він знову і знову переживав трагічні події, власний біль і біль втрати.
День, що змінив життя
Сашко пам’ятає все до найменших подробиць. Того дня до нього приїхала двоюрідна сестра Аліна, старша на три роки. Йому було цікаво і приємно з нею спілкуватися, тому мав добрий настрій. Разом вони пішли до місцевого магазину, а як поверталися, сталося непередбачуване: почався обстріл, поряд із ними прилетів та розірвався російський снаряд і йому відразу відірвало кінцівку.
"Я міцно притиснув ногу до тіла, щоб не стекти кров’ю, так і тримав, очікуючи на допомогу. Бачив, як після страшного вибуху намагалася піднятися сестра, хотіла бігти, але впала й більше не підвелася…", — розповідав нажаханий Сашко, який їй нічим не міг допомогти. Смертельне залізяччя потрапило дівчинці в грудну клітку та пробило легені.
До місця влучання прибули українські військові, надали першу невідкладну допомогу та наклали Сашкові турнікет і, щоб не втрачати час, чимдуж помчали назустріч медикам екстреної допомоги. Попри оперативність проведених дій, лікарям, на жаль, не вдалося врятувати кінцівку хлопчику.
По-дорослому він сприйняв той факт, що в нього не буде ніжки. Спершу в Харкові, а потім у Києві медики намагалися врятувати залишки кінцівки, щоб уникнути високої ампутації. Хлопцеві чимало довелося пережити. Та найболючішим ударом для нього була звістка про смерть двоюрідної сестри. Аліна Добродушенко померла в лікарні, не виходячи з коми, через 10 днів після трагедії. Спочатку Сашко кричав і плакав від гіркого розпачу й душевного болю, а згодом смиренно сприйняв реальність, як і свою безпорадність.
Надію на те, що він зможе грати у футбол і кататися на велосипеді, але вже з протезом, йому подарувала дівчинка, яка теж постраждала від російського обстрілу, і проходила реабілітацію в Київському "Охматдиті". На протезі вона завітала провідати хлопця. У Сашка загорілися очі, коли він побачив, як вона рухається.
"Це реально! І він зможе ходити!", — промайнула в дитячий голові радісна думка.
Подарована надія
Хлопчина в супроводі мами Наталі прибув до міста Львів. Тут його подальшу реабілітацію визначив консиліум медиків. Сашка Решетняка лікували та протезували у двох львівських закладах — Центрі дитячої медицини лікарні "Охматдит" та Центрі протезування та реабілітації "Superhumans". Ортопеди-травматологи працювали над хірургічною раною колінного суглоба, лікарі "Superhumans" займалися протезуванням. До того ж Сашко продовжував шкільне навчання і разом із фізичною реабілітацією проходив також і психологічну.
Штучну кінцівку хлопчику виготовили в стилі людини-павука. Він чекав на неї з нетерпінням, щоб знову відчути, як це — стояти на обох ногах. Натхненно, попри біль, швидко вчився опановувати протез спочатку на брусках, потім за допомогою милиць. Фізичний терапевт хлопчика відзначав його неймовірні успіхи. Сашко Решетняк загартовував волю. Він швидко навчався ходити наново — і довів, що немає нічого неможливого.
Мрії збуваються
У хлопця було дві мрії. Перша — навчитися грати у футбол, друга — повернутися додому. Першу допоміг втілити в життя пацієнт центру "Superhumans" та керівник АМП- команди з футболу Костянтин Кашула, який воював добровольцем у складі 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, і внаслідок важкого уламкового поранення втратив кінцівку. "Покрова Львів АМП" — перша в Україні футбольна команда осіб з ампутаціями. Команда ветеранів на той час грала менше року, але на рахунку мала не один турнір Європи та перемогу на чемпіонаті Польщі з АМП-футболу.
Сашка запросили до команди на тренування. Радості хлопця не було меж. На милицях і на протезі він ганяв м’яча на справжньому футбольному полі разом із дорослими колегами. А коли на базі клубу стартував новий напрямок — відновлення через футбол дітей та підлітків, які втратили кінцівки, Сашко Решетняк став першим гравцем юнацької команди і пройшов посвяту.
Костянтин Кашула передав йому пов’язку капітана дитячої команди. На думку ветерана, юний футболіст у подальшому зможе стати таким натхненником, як і він сам — гуртуватиме навколо себе дітей, щоб вони росли, займалися спортом і не здавалися.
Щодо другої мрії — вона теж справдилась. Після тривалого лікування та реабілітації хлопець разом із мамою побував вдома, у рідному селі. Дізнавшись про те, супергероїчного Сашка навідали друзі. Як і раніше, він грав із ними у футбол та катався на велосипеді.
Історія хлопця на фотовиставці в Парижі
Про мужнього хлопця розповів світові у своїх світлинах Юрій Білак, французький фотограф українського походження.
Під час Олімпійських ігор, які проходили в Парижі з 26 липня по 11 серпня 2024 року, діяла масштабна фотовиставка під назвою TITANIUM, присвячена пораненим українським громадянам під час російсько-української війни. Цей проєкт було представлено міжнародній спільноті, щоб вкотре нагадати про несправедливу війну в Україні, яку розпочала російська федерація. Через агресію терористичної росії велика кількість дорослих та дітей зазнає тяжких поранень.
Метою проєкту було привернути увагу світу до жорстоких подій і українців, які, попри мінно-вибухові травми, щодня демонструють незламну силу духу. Серед світлин дітей і дорослих, цивільних і військових була й історія Сашка Решетняка з Малого Бурлука Великобурлуцької територіальної громади, що на Харківщині.
Евакуація з рідного села
Ворожа російська армія не дала шансу хлопцеві жити вдома, як і його друзям. Через постійні обстріли по цивільних об’єктах, у тому числі й житлових будинках, родини з дітьми були змушені евакуюватися з Малого Бурлука.
За словами мами Наталі, зараз вони мешкають у Харкові. Сашко навчається в 7 класі Комунального закладу "Приколотнянський ліцей Вільхуватської сільської ради", який розташований за 10 кілометрів від рідного села. Заняття проходять у онлайн-форматі, оскільки російська армія знищила приміщення навчального закладу. Хлопець не втрачає жаги до знань і знаходить внутрішній ресурс для позитиву під час війни. Бо як би вона не намагалася зруйнувати мирне дитинство, юний герой зустрічає виклики з усмішкою.
Протез у стилі людини-павука давно став частиною тіла Сашка Решетняка. Згодом його все ж доведеться замінити на інший. Але цей — перший, з яким він відчув силу в слабкості, назавжди залишить про себе вдячність українським лікарям, які змогли повернути хлопчині віру в себе.
Жертви невиправданої війни, розв’язаної росією
За даними Управління Верховного Комісара ООН із прав людини (УВКПЛ), з 24 лютого 2022 по 31 грудня 2024 року в Україні загинуло щонайменше 669 дітей, отримали поранення — 1833 дітей. Із них на територіях, підконтрольних українському уряду, — 521 загибла, 1529 поранених; на окупованих — 148 загиблих, 304 поранених.
Станом на 25 квітня 2025 року Офіс Генерального Прокурора України повідомляє про 622 загиблих дітей та понад 1924 — поранених. Як бачимо, цифри різні. Число жертв щодня зростає. Аналітично неможливо відслідкувати ті жахи, що відбуваються на окупованих територіях України та в районах активних бойових дій.
Людмила СКЛЯРОВА
Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ "Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією", який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
