Моє знайомство з командиром спецпідрозділу Збройних Сил України та його напарницею кицькою Люсею відбулося заочно. Взимку 2024-го на електронну пошту надійшов лист-розповідь про мале кошеня, яке випадково, а можливо, й ні, знайшло собі господаря і опинилося серед військового братерства на лінії фронту.
Я не могла залишити чутливу сповідь поза увагою і матеріал "Вірність чотирилапих" опублікували на сторінках газети "Вісник Куп’янщини". Друковане видання до "героїні" дійшло, а історія Українського Воїна, котрий у вогні війни дбає про пухнасту знахідку, яка у відповідь тішить його своєю вірністю та віддячує приязню, мала продовження.
Харків
У мене живе кицька Люся. Вона біженка-переселенка. Якось приїхав до хлопців на позицію, а в них кішка народила кошенят. Я взяв одне на руки. Було йому десь тижнів зо три. Погрався і поклав на сидіння. Перегнав машину, вивантажив продукти, воду — час їхати. Слід повернути мамі кошеня, а воно зникло. Двері були відчинені і я подумав, що втекло. Оглянув машину й рушив до місця дислокації. Тоді це був Харків. На пів дороги воно почало нявкати з-під торпеди. Я зупинився, але дістати мале не зміг і поїхав далі. Прибувши на місце, як тільки його не виманював! А потім розібрав торпеду й дістав звідти пухнастика. Довелося залишити і виховувати. Це була дівчинка, тож, не довго думаючи, назвав її Люсею.
Люся прийняла мене як матір. Мурчить, коли її гладиш. Сильно мурчить. Спить, буває, на мені — відчуває захист і не відходить далеко. Їздить зі мною в машині, а, переїжджаючи з місця на місце, швидко обстежує територію. Добре ловить мишей. Першу здобич спіймала у два місяці.
Дивлячись на віддане, пухнасте створіння, спіймав себе на думці: я боюсь, що колись загублю її під час переїздів, бо вона занадто любить гуляти у дворі. Або пригріє сонечко і кішка зникне в співочих кущах весни. Чи ще краще: принесе мені кошенят і що мені з ними робити? Отакі реалії вільного світу. Вона мене любить, поки я їй потрібен. А я боюсь її втратити й готовий відпустити.
Лиман
На сьогодні Лиман Донецької області — доволі небезпечне місце. Люся потрапила під роздачу, а точніше, під колеса військової машини, яка наїхала їй на хвіст. Кицька намагалася вирватись, крутнулась — і хвіст відійшов від хребта. На війні непередбачувані ситуації сприймаються гостріше. Як зарадити? Чим?
Підхопив свою понівечену улюбленицю і чимдуж помчав до лікарні Словʼянська, готовий віддати за порятунок тваринки будь-яку суму.
Оглянувши Люсю, медики допомогти не змогли, ще й запропонували приспати кицьку. Але хіба я міг пристати на таку жорстоку пропозицію, коли на мене дивилися перелякані, сповнені болю очі вірного створіння? І я почав шукати шляхи спасіння.
До рятівної місії довелося долучити всіх, кого знав. Друзі з Києва знайшли волонтерів із Харкова, які й підказали ветеринарну клініку ARK "Порятунок тварин" у місті. Залишалося лише транспортувати стражденну чотирилапу.
Усі варіанти самому доправити Люсю до закладу мій командир забракував:"Не можна залишати зону бойових дій!".
Підказка прийшла звідки не чекав — від побратимів. Вони розповіли, що до Харкова кожну годину курсують маршрутки й передати кицьку водієм — не проблема. Знайшлася і переносна валізка для травмованої. Попри те, що все складалося на краще, у голові, перебиваючи одна одну, зринали тривожні думки: як її малу і знівечену відправляти саму в дорогу?
Водій виявився доволі приємним і проявив до Люсі співчуття. Пів години очікування і три години дороги.
У Харкові кицьку зустріли добродії, які домовлялися з клінікою, і на таксі швидко доправили пацієнтку до ветеринарів. Хірург запропонував зачекати, щоб перевірити хвіст на відокремлення, бо шоковий стан кішки не давав зрозуміти, наскільки серйозна травма. Через пару днів Люся пережила складну операцію — їй відокремили хвіст:
"Інакше ніяк. Були відірвані нервові закінчення. Тепер житиме без хвоста! А тріщина в тазу згодом затягнеться", — заспокоїли в клініці.
Відтоді моя напарниця отримала позивний "Рись". Реабілітаційний період триває, але те, що кішка пережила власну трагедію, дійсно вражає. Відчуваючи захист і мою турботу, вона стала дуже лагідною і відданою. Для безпеки тепер має полегшену модель "котячого бронежилету". І, як раніше, дуже полюбляє гуляти на вулиці, однак на дорогу вже не виходить.
На війні немає спокою. Але цей ранок подарував тишу. Пів на сьому. Уже прокинувся, але ще не встаю. Є час. Я лежу в ліжку, біля вікна. Крізь нього пробиваються перші сонячні промені, вітру немає. Плівка на вікні після останнього прильоту ворожої авіабомби трохи відійшла й надулася. Мабуть, вибухова хвиля пішла в обидві сторони. Треба вирівняти й закріпити, але є час полежати.
На грудях, згорнувшись калачиком, лежить моя кицюня Люська. Певно, сьогодні буде холодно, бо ніс ховає. Спить міцно. Вона вже зранку побувала на вулиці, поснідала і, задоволена, зігрілася в мене на грудях.
Я гладжу свою маленьку Рись і приходить розуміння, що все навколо лише мить, яка скоро мине. Дивлячись на промені сонця, згадалося, як у дитинстві, на канікулах у бабусі, лежав на ліжку під вікном і дивився, як вони пробивалися крізь зелень вишні. Тоді в мене ще був час. А зараз я лежу на розкладачці під вікном у Лимані й дістаю з пам’яті дитинство. Кицюня гріє душу. Ще є час. Усе буде добре!
Райгородок, Донецька область
Бойові шляхи змінюються за наказом командування і це не підлягає обговоренню. Противника маємо знищувати на всіх напрямках. Тому куди я — туди й Люся. Відтоді як вона втратила хвіст, пережила оперативне втручання, ін’єкції і, зглядаючись на куций, отримала позивний Рись, минули місяці. Спершу кицька намагалася полювати на мишей, ловити метеликів, але спроби не мали успіху.
Бувало, просто лежить у траві і спостерігає як усе літає, ворушиться і дратує котячі бажання. Згодом рани загоїлись і вона почала поволі бігати. З кожним днем активніше і вище освоювала огорожі, дахи, дерева та відновила апетит. Слідкуючи за нею, я радів, що вдалося врятувати "бойову подругу" й дати їй друге життя.
А тут нові іспити. Ми з Люською переїхали в будинок до хлопців, де жила такса на позивний Пістон — мисливець, лисолов, господар. Пес незадоволено глянув на хворе кошеня, яке перлося в дім, і, оцінивши "загрозу", певно, вирішив, що перекусить його навпіл, якщо дожене.
Ключове слово: якщо! Люська зрозуміла, що потрапила на чужу територію, але здаватися не збиралась. Від Пістона тікала вчасно, вивчила графік, коли можна заходити до будинку, і спала на другому ярусі ліжка. Але одного разу, коли вона їла, Пістон несподівано увірвався і затиснув її між стільцем і стіною. Бігти було вже пізно й Люся дала бій. Швидко і вправно відмудохала пса, який застряг між ніжками стільця, і спокійно дочекалася, коли побитий нею, скиглячи, вискочить на вулицю. Потім, не поспішаючи, доїла і, високо піднявши котячу голову, пішла відпочивати. Відтоді вона стала господинею в будинку. Пістон, якщо і з’являвся, то Люся нікуди не тікала, а всім виглядом давала зрозуміти, що не відступить, адже вона — "Рись"!
Вночі пес дуже міцно спить у ногах бійця, тому кішка почувається вільно. Охороняє будинок, полює на мишей, які повертаються в тепло з полів. А одного разу зловила чорного, з великими вухами щура. Прикусила йому задню лапу й довго гралася зі своєю здобиччю.
З настанням осені Люся стала добре їсти, погладшала, зробилася приваблива і грайлива. Вона граційно прогулюється подвір’ям у своєму новому, вишуканому, утепленому светрику. Життя продовжується, не дивлячись на відсутність хвоста, а разом із тим і її подорож бойовими шляхами війни.
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
