Минає друга річниця трагедії, яка призвела до загибелі куп’янських прикордонників. Ворожий снаряд забрав життя чоловіків далеко від дому, однак свій останній спокій воїни знайшли в рідній землі. Свіжі квіти на могилах захисників з’явилися в Куп’янськ-Вузловому.
Звідси до лінії зіткнення менше 10 кілометрів. Зовсім неподалік гримить. Вулиці, майже безлюдні, супроводжують поодиноких перехожих порожніми вікнами напівзруйнованих будинків… Здається, вижити б самим…
Та жінки, які сьогодні принесли квіти на могили загиблих земляків, говорять, що вшанувати пам’ять — це те найменше, що вони можуть зробити для тих молодих хлопців, що два роки тому віддали життя за вільну Україну.
Вузлівчанки відмовляються називати себе, бо, по-перше, зовсім поруч небезпека, а в них ще дуже багато справ, щоб допомогати діючим військовим. По-друге, і це основне, вони виконують прохання місцевих жителів, які не перебувають на території селища, однак своїми діями і вчинками підтримують рідний край. Цього разу небайдужі громадяни зібрали кошти для закупівлі квітів — поминальними кошиками люди вшанували пам’ять не тільки чотирьох прикордонників, а й ще двох героїв, які спочивають під стягами на місцевому кладовищі.
"Вузлівчан тримає разом пам’ять пережитої окупації", — зазначає одна з волонтерок.
"Перебуваючи в різних куточках України й закордонння, люди донатять на маскувальні сітки, на військові дрони, на допомогу пораненим. Ось і до вшанування пам’яті прикордонників долучилися їхні друзі, побратими, односельці".
Поетеса Валентина Гришко цього дня опублікувала вірш-присвяту загиблим землякам.
"Пам’ятаємо всіх і кожного, завдячуючи кому ми ходимо спраглою, але Українською землею!"- прокоментувала тематичний допис у Фейсбуці завідувачка сектору життєзабезпечення Лариса Анатоліївна Калашнік.
Минулого року, на роковини трагедії, вузлівчани саджали дерева в пам’ять про односельців, які поклали своє життя за Батьківщину. Тоді ж, за ініціативою волонтерів, було встановлено і стяги на могилах загиблих. До заходів змогли долучитися і батьки воїнів. Цього року, через безпекову ситуацію, родичі захисників змушені покинути свої домівки. Стан здоров’я більшості з них, після всього пережитого, потребує перебування на більш безпечній території.
Насадження дерев на Алеї ПамʼятіФото: Купʼянськ.City
Два роки тому, звістка про загибель прикордонників сколихнула селище, яке ще не встигло оговтатися від настання окупації. З тривогою чекали вістей із підконтрольної Україні території родичі військових. Зі сльозами на очах згадують ті жахливі дні мами і дружини загиблих.
"Доставити тіла додому допомогли волонтери",- розповідає Зоя Миколаївна, мама загиблого Андрія Матвієнка.
"Сімнадцятого сталася трагедія, вісімнадцятого ми отримали звістку, дев’ятнадцятого поїхали в Харків на опізнання, і тільки двадцятого повернулися з тілами — сина Андрія та його побратимів, вузлівчанина Андрія Дудника та Максима Козлова з Ківшарівки. Інші тіла повезли на Дворічащину, бо ті хлопці були родом звідти",- згадує жінка.
"У Харків нас пропустили через блок-пости, а от у зворотньому напрямку, не дивлячись на те, що авто було з поміткою "Вантаж 200", всі тіла дуже ретельно оглядали військовослужбовці рф".
Так і лежать у рідній землі два Андрія — Дуднік та Матвієнко. Поряд із ними брати Потоцькі. Воїни й народилися в один день і померли разом. Різниця тільки в тому, що Дмитро залишив по собі семирічну донечку Єву, а Євген - п’ятирічного сина Давида. Поховання братів відбулося двома днями пізніше, їхні тіла привезли волонтери в куп’янський морг.
"Так они же мертвые, пусть везут!" — закарбувалася в пам’яті Валерії, дружини Євгена Потоцького, фраза російських військових.
Важкі передчуття чоловіка згадує Карина, дружина Дмитра Потоцького:
"Коли з роботи приїжджав, то говорив, щось недобре чекає на Україну, біда поруч".
Але як їхав у фатальне відрядження, то говорив дружині:
"Ти не хвилюйся, на твій день народження, 22 березня я вже буду вдома. Обіцянку витримав, але не так, як хотілося б. Якраз 22 березня всією родиною і поховали обох братів",- говорить Карина.
Минулого року, на річницю з дня трагедії дружини й мами прикордонників отримали відзнаки своїх загиблих героїв. І тільки на другі роковини трагедії медаль "Захиснику Вітчизни" була вручена родині вузлівчанина Олексія Коваленка, який також був нагороджений посмертно. Тіло прикордонника тільки нещодавно ідентифікували, і невдовзі, за бажанням бабусі, його перепоховають на вузлівському кладовищі.
Разом із рідними героїв, ми згадали службу загиблих воїнів-захисників. Мама Андрія Матвієнка вважає, що у її сина й життєвий і трудовий шлях був непростим. Після служби в армії Андрій вступив на прикордонну службу, наслідуючи приклад старшого брата.
"Спочатку служив У Вільхуватці на Куп’янщині, а потім за 23 роки довелося нести службу і в Куп’янську, і в Харкові, і на станціях Козача Лопань та Харків Пасажирський, у Золочеві також служив. Брав участь в АТО на Донбасі. Особисте життя в Андрія не склалося, тому весь свій час він присвячував обраній справі. В усіх прикордонних загонах він був на хорошому рахунку й люди згадують його з вдячністю",- розповідає Зоя Миколаївна.
Прикордонну справу Андрія Матвієнка продовжує його племінник Дмитро.
Тільки починалося життя в братів Потоцьких. Звільнившись у 2018 році зі строкової служби, Євген пішов у прикордонну службу за контрактом. Служив на Куп’янщині, у Вільхуватці. Три роки відслужив за контрактом і його брат Дмитро. Чоловік ніс службу на станції Тополі.
Уважними, добрими та дбайливими пам’ятають своїх чоловіків у їхніх родинах. Мужніми та відданими житимуть герої в пам’яті земляків.
На жаль, в цьому матеріалі ми змогли згадати лише декількох загиблих захисників. Щоб зберегти пам’ять про всіх героїв, які загинули на Куп’янщині, просимо Вас залишати коментарі про своїх знайомих під цією публікацією, або писати нам на електронну пошту: [email protected].
Інформація зібрана редакцією, буде першим внеском для облаштування Меморіалу загиблих героїв.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
