"Місцеве самоврядування — це найдемократичніша форма управління, коли громада сама обирає собі представників влади, які працюють на її розвиток і в її інтересах, вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, — таке визначення самоврядуванню дав начальник Великобурлуцької селищної військової адміністрації Віктор Терещенко. — Настільки місцеве самоврядування виконувало свої функції під час окупації та в період деокупації, прекметно поговоримо після війни", — констатував очільник громади.
Втім, напередодні професійного свята згадаємо деякі моменти.
Робота місцевого самоврядування Великобурлуцької селищної ради, яка трималася курсу децентралізації та впроваджувала реформи, щодня в буденних справах. Серед них важливі й невідкладні, поточні і значущі. Відповідальність за шкільну й дошкільну освіту, охорону здоров’я первинного рівня (поліклініка, фапи), заклади культури, благоустрій — освітлення вулиць, стан доріг, прибирання, громадський порядок тощо — усе мало місце. Мешканці громади не могли не помітити, якими затишними ставали заклади й установи, освітленими вулиці, прибраними території, доступними послуги. Дбали не лише про день сьогоднішній, а й розробили Стратегію розвитку Великобурлуцької селищної об’єднаної територіальної громади на 2020–2027 роки. Вона була спрямована на позитивні зміни в соціальній та економічній сферах, торкалася якості життя кожного мешканця громади, розвитку інфраструктури території громади та зміцнення бізнес-середовища, освітнього та культурного зростання, залучення інвесторів, тощо. Місцева влада планувала забезпечити рівномірний розвиток усіх населених пунктів об’єднаної громади, активно розвивати та запроваджувати стратегічний підхід до планування сталого розвитку.
Російське повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року зруйнувало намічені плани, дестабілізувало роботу органів самоврядування. Перші робочі дні. Переборовши паніку і страх, прийняли реальність. Нескінченні колони ворожої техніки, озброєні "зетівці" наводили жах на жителів громади. Люди йшли до селищної ради за допомогою і порадою.
З моменту окупації селищна рада і весь апарат, старостинські округи намагалися виконувати свої функції щодо забезпечення життєдіяльності громади. Під прицілом окупантів то було надзвичайно складно. Попри все, як згадують працівники, голова громади акцентував:"Треба працювати. Спочатку люди, а потім уже всі ми".
Перша проблема з якою зіткнулися — забезпечення населення громади і старостинських округів хлібом і продуктами харчування, адже за кілька тижнів полиці магазинів спорожніли. Сільгоспники, котрі тримали в оренді землю, подбали про своїх орендодавців і в певній кількості видали борошно, олію, крупи. Але інші верстви населення потребували допомоги.
На заклик селищної ради відгукнулося двоє місцевих аграрії, один із яких безкоштовно постачав зерно, інший на крупорушці переробляв на борошно та крупи. Дану продукцію намагалися розподілити між домоволодіннями порівну. У пріоритеті були малозабезпечені, пенсіонери та люди з обмеженими можливостями. Тоді ніхто не здогадувався, як довго ще буде сутужно. Зглядаючись на повзучу окупацію, працівники селищної ради вирішили концентрувати продукцію, як тоді здавалося, у безпечному місці, щоб і надалі мати для людей продуктовий запас. Значну частину борошна із крупорушки відправляли за 14 кілометрів до одного зі старостинських округів. Там, за домовленості із керівником базового сільгосппідприємства, пекли для жителів Великобурлуцької громади хліб. Через день уповноважені працівники селищної ради їздили до Куп’янська, щоб закупити дріжджі. Шлях проходив через 12 ворожих блокпостів, назустріч нескінченним колонам техніки. Усього було, розповідають. Окупанти реагували по-різному.
Їдучи черговий раз за хлібом, представники селищної ради потрапили під обстріл гвинтокрилів, певно, цього разу вони супроводжували не військову техніку, а високопосадовця. Сім разів заходили вони на невелику автівку для бойового застосування, поки врешті не облишили свою "забавку". Однак, не зважаючи ні на що, повністю завантажений хлібом (300 буханців) "ВАЗ-трудівник" щораз згідно графіка прямував в одне із сіл. Добре, коли в населеному пункті знаходилися волонтери — допомагали складати списки жителів, роздавати буханці.
Пізніше, на прохання місцевої влади, безкоштовно певний період постачав хліб до Великого Бурлука і приватний підприємець із сусідньої громади, нерідко ризикуючи життям.
Нагодувати людей, не залишити наодинці — стало щоденним клопотом для органу місцевого самоврядування. Вчергове, приїхавши за крупами до схрону, працівники селищної ради натрапили на окупантів, які вже там облаштувалися. Спершу "днрівці" дозволили їм узяти частину продуктів, зваживши на обґрунтування. Іншим разом до них вийшли фсбешники й попередили: прийдуть ще раз — розстріляють. Як залишити окупантам стратегічні продукти, на які чекають, наприклад, підопічні територіального центру? Згодом таки змогли умовити "днрівців", щоб забрати решту контейнерів із крупами. Останній тільки не віддали.
Керівник громади клопотав, аби сільгоспники, які займалися творинництвом, поставляли до центру Великого Бурлука молоко. Для того селищна рада надавала пальне і транспорт. Бували випадки, трактором доставляли молоковоз до місця, де роздавали чи не щодня необхідний продукт харчування — 35–40 тонн. Через деякий час, щоб компенсувати роботу своїх працівників, затрати на електроенергію і пальне, господарники запросили за літр молока по 7 гривень. Зрозуміти можна. Але не всім те сподобалося. Один із мешканців громади привів окупантів до місцевої влади, аби вони навели там порядок. Довелося пояснювати і ворогам, які пересмикнули замок автомату, і прихильнику, що на виробничі справи керівників сільгосппідприємств селищна рада впливу немає.
З кожним днем органу місцевого самоврядування все складніше вдавалося виконувати свої функції. Але працівники наполегливо намагалися допомагати мешканцям громади, які разом із ними опинилися в лещатах окупації. За сприяння Харківської обласної державної адміністрації двічі населення отримувало гуманітарну допомогу від Куп’янського молокозаводу. Але передував тому візит працівників апарату селищної ради до дирекції підприємства. І знову та сама дорога до Куп’янська. У кожен двір, а потім і на кожного члена родини видавали згущене молоко, масло. Перевагу мали дитячі будинки сімейного типу, багатодітні родини. Окупанти ставали все більш незадоволеними, що Україна надає гуманітарну допомогу. Намагалася завозити свою, але більш для картинки, а не для підтримки населення. Знімали місцевих мешканців на камеру, ролики крутили по російському телебаченню.
Окупаційні війська створювали на території громади колапс. Зникала логістика. Проблем ставало дедалі більше. Зупинили роботу банки, не працювали банкомати, Укрпошта, у людей не було коштів, щоб купувати необхідне. Помітивши на вулиці працівників селищної ради, хапали за руки й питали, де взяти ліки? Наголошували: ви ж влада! Неможливо було дістатися до обласної лікарні, складно повернутися назад. На блокпостах вороги завертали породіль, щоб ті їхали до медзакладів окупованого Вовчанська чи Куп’янська. Загарбники почали обмежувати переміщення громадян на транспорті між населеними пунктами. Люди йшли за довідками-перепустками до місцевого органу самоврядування…
Усе частіше прибігали окупанти до голови громади не задоволені його діями. Схиляли до співпраці, намагалися "давити2 через населення. Казали, якби голова пішов на співпрацю, то вони б мали і продукти, і необхідні ліки. Останньою краплею для них стали саморобні "їжаки", зварені з арматури й розкидані по дорозі місцевими партизанами, якими вони порізали гуму на своїх "тиграх". Окупанти осатаніли. Допитувалися, хто це міг зробити? Селищний голова пояснив, що будь-хто, бо майже в кожному дворі є зварювальний апарат.
Від 17 березня окупаційна влада взяла "керівництво громадою у свої руки", усунувши з посади притаманними їй методами чинного голову місцевого самоврядування.
Працівникам апарату було вкрай небезпечно залишатися в приміщенні селищної ради, про що їх попереджав очільник громади. На свій страх і ризик вони до останнього намагалися підтримувати населення, тому доводилося вислуховувати нікчемного представника окупаційної влади, який хотів стати й мером, і богом, і комендантом відразу.
Наприкінці квітня 2022 року селищна рада вже не мала змоги повноцінно виконувати свої функції як орган місцевого самоврядування. Закони України на території Великобурлуцької громади не працювали. Настали часи анархії. Окупанти наказали працівникам апарату звільнити приміщення. Деякі з них продовжували кілька разів на тиждень збиратися в старому приміщенні селищної ради. Приймали від волонтерів посильну допомогу: дитяче харчування і вживаний одяг, медикаменти, які ще могли переправляти через печенізьку дамбу, і роздавали людям. Секретар органу місцевого самоврядування намагалася підтримувати зв’язок із головою громади, з деякими старостами, але то було вкрай складно.
Діяльність представників місцевої влади повністю зупинилася, коли окупанти забрали в них ключі від старого приміщення селищної ради та від машини, якою возили хліб для людей громади. Печатку селищної ради секретарю довелося віддати новому гауляйтеру — Євгену Юнакову, колишньому юристу Вільхуватської громади. Прийшов додому, погрожував: не віддасть, прийдуть зі зброєю. Про печатку в руках ворога вона відразу повідомила селищного голову — рахунки були заблоковані, печатка вважалась недійсною. Відтоді, як вона опинилася в руках "нової влади", почали з’являтися фіктивні документи підписані нібито Віктором Терещенком.
Двічі секретаря приходив агітувати на роботу голова російської адміністрації тимчасово окупованої частини Харківської області Віталій Ганчев, двічі посіпака-гауляйтер Олександр Ковбаса. Невисокого зросту, худорлява жіночка різко відмовила: то не її країна, не її влада. Вона давала присягу на вірність народу України!
Особливості роботи місцевого самоврядування — з людьми і для людей. Вони непрості за мирного часу, а під час війни і військового стану й поготів. Відвідувачі не завжди йдуть до органу влади із позитивом, а натомість отримують виваженість, терпіння, вміння вислухати і, якщо те у їхніх повноваженнях, допомогти. Завжди.
Людмила Склярова
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
