Євгеній Новиков очолює Віхуватський ліцей із 2004 року. З 1992 року працював у цьому ж закладі вчителем історії. Розповідає, що під час окупації ліцей тричі перевіряли окупанти. Шукали портрети Бандери. Перевіряли кабінет хімії, щоб їх, бува, не потруїли. Боялися пневматичної зброї, яка зберігалася в закладі. А що російський офіцер шукав у дитячих теках для праці, очільник закладу так і не зрозумів.
Шукали Бандеру та знайшли Шевченка — а між тим з’ясовували,чий це портрет
Зранку 24 лютого у Вільхуватці почули обстріли на прикордонній заставі. О 6 годині колони російських танків поїхали вулицями села, стояли під вікнами осель. Люди ховалися в підвали.
Ще деякий час у селі працював зв’язок. То ж у колективі ліцею прийняли рішення продовжувати навчання дистанційно. Уже з 28 лютого педагоги повернулися до дистанційних он-лайн уроків.
"Коли зовсім зникли світло і зв’язок, то вчителі-предметники почали давати завдання на тиждень. Класний керівник чи керівниця їх збирали і передавали дітям через батьків. На той час у сусідні села ще возили хліб, то ж комунікація була і з ними", — згадує Євгеній Новиков.
1 червня дітям видали табелі успішності. Випускникам 9 та 11 класу свідоцтва були замовлені завчасно, але отримати їх вони змогли лише після виїзду на підконтрольну Україні територію. Залишилися без відзнак відмінники, адже за процедурою їхню успішність треба було підтвердити в березні. На той час з Україною зовсім втратилася комунікація і технічно виконати це було неможливо. На той час росіяни ще не чіпали освітян.
Через село йшли колони техніки, та військові залишалися тільки на блок-постах і на прикордонних заставах. Однак коли в них виникала потреба в чомусь, вони приходили в село з автоматами і брали все, що їм було треба. У фермерів "віджимали" техніку, у школі забрали матраци.
Декілька разів обшукам піддавався і Вільхуватський ліцей. Перша група "проверяющих" шукала портрети Бандери, а знайшла тільки Шевченка.
"Ще через місяць зайшли "лнрівці" і почали більш ретельно перевіряти ноутбуки. Один з таких контролерів п’ять годин переглядав дитячі теки для праці. У кабінеті хімії шукав реактиви і сказав "опечатать, а то вы нас здесь потравите". Російські військові намагалися забрати пневматичну зброю, та ми домовились, що також "опечатаем", — розповідає очільник закладу.
Інший російський офіцер занурився у вивчення історії України, брав підручники, читав брошури "Дітям про НАТО". Пізніше в село заїхала росгвардія. Там взагалі була молодь, яка намагалася потоваришувати з місцевими хлопцями та дівчатами.
"Будете преподавать язык коренных народов"
Тим часом у Великому Бурлуці почали створювати місцеву військово-цивільну адміністрацію. Росіяни не зважали на адміністративно-територіальний поділ України і створені громади, то ж Вільхуватка знову увійшла до складу Великобурлуцького району. Водночас місцеві колаборанти у владі знищували один одного.
У середині липня справа дійшла й до створення російського відділу освіти і вже на початку серпня гості з "отдела образования" завітали до Вільхуватського ліцею.
Двоє вчителів і дві вчительки не погодилися співпрацювати з окупантами. Дружина Євгенія Новикова в ліцеї викладала географію. Разом із дітьми вона ще в травні вийшла через Печеніжську дамбу. Транзитом через росію виїхав у Європу і вчитель фізкультури. Ще одна вчителька молодшої школи не виїздила, але заяву на працевлаштування в російську школу не писала і на роботу не виходила. Разом із 81-річною матусею залишався в селі й директор закладу Євгеній Новиков, однак на співпрацю він також не пішов.
"Взагалі то в нас усі вчителі законослухняні, їх налякали і всі вони майже одностайно погодилися викладати за новими стандартами. Після деокупації, ті, хто дійсно вірили в "руський мир" виїхали, а інші залишаються в селі, без роботи. Парадоксально те, що коли ці педагоги виїздять до Харкова, то там вони можуть працювати, а в нашому ліцеї — ні", — зауважує директор школи.
Крім того, у 30 % колективу були діти шкільного віку й це, на думку Євгенія Новикова стало ще одним поштовхом до співпраці. І з вуст в уста окупованою територією ширилися наративи про те, що в тих, хто не відпустить дітей у російську школу, їх заберуть і "лишат родительських прав".
Колективу пояснили, що викладати треба буде за російськими програмами. Обіцяли, що заробітна плата складатиме 22 тисячі рублів, незалежно від того, працює людина на посаді вчителя чи технічного працівника. Навіть викладачів української мови запевнили, що вони матимуть роботу, адже в російських школах есть "язык коренных народов". Педагогам не радили, навіть, звільнятися з українського ліцею, адже в подальшому їхні трудові книжки вже нікому не будуть потрібні. "Россия здесь навсегда", — говорили повсякчас.
"Я відразу на цьому зібранні сказав, що не буду працювати за новою програмою, тож директором записали вчителя фізики й математики", — розповідає Євгеній Васильович.
Директор ліцеюФото: Євгеній Новиков
Однак із колегами інколи вчитель спілкувався, цікавився нововведеннями. Говорить, вражало те, що дітям вже з п’ятого класу промивають мізки "обществоведением", а от інформатика у них офіційно починається тільки із 7. Учні й учениці молодших класів її вивчають факультативно.
Колишні колеги зверталися до Євгенія Васильовича за порадами. Він, через дружину, яка була на підконтрольній Україні території, намагався з’ясувати в Департаменті освіти, як діяти в тій чи іншій ситуації в умовах окупації. Однак посадовці відповідали, що директор має звертатися особисто, а в нього, в умовах відсутності зв’язку, такої можливості не було.
"Комусь, мабуть, не подобалось, що я цікавлюсь діяльністю ліцею, тому наприкінці серпня і до мене приїхала військова поліція. Наказали, щоб я не ходив до школи. Забрали у Великий Бурлук, привезли у відділок поліції. Працювали методами НКВД, звинувачували мене в тому, що я коригувальник", — розповідає Євгеній Новиков.
Робота "правоохранителей" була побудована так, що росіяни забирали людей із дому, а вже у відділку над ув’язненими знущалися "лнрівці". "Трохи побуцали", як каже, директор ліцею і його. Але потім давили психологічно. Особливо жорстоко в катівні поводилися з АТОвцями.
"Всю інформацію вони знали, всю відомості їм "зливали" — хто, що, коли, де", — впевнений чоловік.
Несподіване звільнення перед деокупацією та відновлення навчання
У ніч із 5 на 6 вересня прилетіло в райавтодор. Росіяни заворушились, деяких ув’язнених, навіть, відпустили додому. Серед них був і Євгеній Новиков. Однак перед тим, як "ощасливити" окупанти забрали в нього телефон, ноутбуки — робочий і домашній.
"Говорили, що відправлять техніку на експертизу, будуть вивчати, що я там читав, над чим працював і що передавав", — зазначає очільник Вільхуватського ліцею.
9 та 10 вересня росіяни дуже активно виїздили з Вільхуватки, колони йшли, то в одну, то в іншу сторону. Євгеній Васильович говорить, що навіть не зрозумів, що відбувається. Розповідає як росіяни й колаборанти тікали і на скутерах, і на "віджатому" шкільному автобусі. У неділю ввечері до села зайшли українські військові.
А в понеділок директор вже провів нараду в українському ліцеї. Сформували списки дітей — з’ясували, хто виїхав, а хто залишився. І знову, практично до листопада "зверху" не було жодних розпоряджень, як далі працювати на деокупованих територіях.
Освітній процес у закладі відновили тільки для початкової школи. Учні середньої та старшої школи переведені до Приколотнянського ліцею. Дві вчительки працюють на двох класах-комплектах: 1 і 2 та 3 і 4. У новому 2023–2024 року в селі є шість першокласників, однак для них немає класного керівника.
Пошкоджений навчальний закладФото: Євгеній Новиков
"Важко знайти підходящу людину, адже в громаді претендентів немає, а знайти у віддалене село вчительку з іншої місцевості і взагалі проблема", — вважає директор Вільхуватського ліцею.
На початок повномасштабного вторгнення в закладі навчалося 190 дітей, у тому числі 20 учнів — це діти з КЗ "Обласний центр реабілітації "Надія". Навчанням були охоплені й діти із чотирьох сімей, які були зареєстровані дитячими будинками сімейного типу. Ліцей обслуговував не тільки населення Вільхуватки, а і ближніх сіл — Зарубенка, Аніськине, Водяне, Устинівка. На даний час на цій території проживає 76 дітей.
Ольга Полтавець
Матеріал написаний за підтримки ГО "Інститут масової інформації, що реалізує проєкт "Підтримка активних громадян під тиском в Україні" за фінансової підтримки Європейського Союзу
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
