Вірші Валентини Гришко та Ольги Антипіної знову з’явилися на Facebook-сторінках наших талановитих землячок. Однак війна та окупація змінила романтичну творчість жінок на слова болю і сліз.
Пропонуємо вашій увазі вірші талановитих поетес.
Валентина Гришко: Твій погляд крізь війну у душу...
"Влетіла на крилах любові до вас, дорогі мої друзі на ФБ.9 місяців без інтернету, зв'язку, можливості спілкуватися. Інформаційний голод, окупація, катівні, лінія фронту та й зараз під постійними обстрілами, але ми вільні. Привіт з Купянськ-Вузлового", - написала на своїй сторінці у Facebook Валентина Гришко 1 грудня.
***
Твій погляд крізь війну у душу...
Ти поглядаєш, мов дитина.
Як мантру повторити мушу, -
Не для війни зростила сина.
Роздертий нерв на волосині,
знов місяць колисає ночі...
Такі бездонні очі сині,
дорожчі серцю в світі очі.
Твій погляд крізь війну та втому...
Тривога піде в небуття
і ти повернешся додому, бо син продовження життя.
***
З початку російської агресії і допоки на Куп’янщині був інтернет жінка мало не щодня публікувала в соцмережі свої вірші.
***
Усе своє життя в одну валізу
так швидко упаковане було,
а місто накривалося залізом,
рипіло під ногами бите скло.
В рюкзак маленький запхано дитинство,
улюблений ведмедик у руках,
а на порозі мамине намисто
розсипане і сльози на очах.
Війна прописувала оди з болем,
твариною придуманий сюжет...
В дорозі загубилась чиясь доля
під гуркіт збожеволілих ракет.
22.03.2022
***
У кожного був свій дзвінок,
о п'ятій ранку, наче постріл.
Навколо тихий плач жінок,
насичений бідою простір.
І неземна зривалась лють,-
під бомбами, що били місто.
У вимірах губилась суть
та не наповнювалась змістом.
Все, наче летаргічний сон,
немає дня, немає ночі...
Дзвонив о п’ятій телефон,-
Війна! Хай збереже нас Отче.
23.03.2022
***
Хвилюють сни пророчі, тому що незбагненні...
одвічне володіння у небі неозорому
літали сивим маривом, як пташки безіменні,
губили тіні сизі, як пір'я в сні прозорому
Нестримна швидкоплинність лягала на обличчя
хиталася відверто у кволих згадках пам'яті...
А спогади, мов привиди ідуть із потойбіччя
і просять подаяння, як жебраки на паперті.
Давила біль на душу та мучила зневіра...
Застигла мить обірвана над прірвою небес.
Із криком божевільним, пораненого звіра...
Злітають люди в небо...
Із крилами навхрест.
26.03.2022
***
Я знаю, ти повернешся з війни,
наприкінці весни, вже зовсім скоро.
Щоночі бачу я пророчі сни,
як в прірву падає та гине ворог.
Я знаю, ти повернешся з війни,
В оселі буде пахнуть пирогами.
Крізь вогнище війни прийдуть сини,
бо моляться й чекають дома мами.
Я знаю, ти повернешся з війни…
27.03.22
***
Спасаючи своїх дітей від смерті,
вмить зрозуміла, що немає дому,
а вулиці розбиті та роздерті,
нестримні сльози на лиці блідому.
Не плач, будь ласка, дорогенька мамо,-
Так ніжно в очі діти заглядали.
Не зможу пояснити біль словами…
Здригалось рідне місто від навали.
Весна й війна, це дійство не сумісне...
Чому, хтось вирішив прийти й вбивати?
Так боляче у грудях серце тисне,
вистукує, - не смійте забувати.
28.03.2022
***
А ці вірші поетеса написала минулої довоєнної зими.
***
Чи можна не любити сніг,
і ковзанку, що на узбіччі,
заразливий дитячий сміх,
із ямочками на обличчі.
Льодову гірку надворі,
з якої всі неслись, як вихор,
а дим стелився з димарів
і сніг кружляв у небі тихо.
Зима, дитинства аромат
у паморозі на ялинках,
веселий потяг із санчат
і подарунки у торбинках.
***
Твій погляд, вислів про кохання,
так просто все без зайвих слів,
мої засмучені вагання,
гойдав на чашах терезів.
Очима доторк мимоволі
сприймала, як назустріч рух
і почуття розкриті, голі
в обіймах поглядів, як рук.
Вмів зігрівати у мовчанні,
без слів у холоді ночей,
натхненну щирість у коханні,
крізь погляд люблячих очей.
Ольга Антипіна: Время страшной прострации
"Доброго всім вечора. Нарешті, нарешті я з вами. Війна змусила повернутись до віршів. Вибачаюсь, що російською....поки що", - допис Ольги Антіпіної у Facebook від 10 грудня.
***
Время страшной прострации,
Ночь сменяется днем,
Я живу в оккупации
Под прицельным огнем.
Я живу в изоляции
Телефон мой молчит,
Я живу в оккупации,
Сердце кровью стучит.
Запах белой акации
Смешан с дымом войны,
Я живу в оккупации
С болью, с чувством вины.
***
На паузе жизнь" Осторожно, война!"
Закат не от солнца богровый,
По минному полю растяжка-струна
И танк обгорелый, не новый.
На паузе жизнь" Осторожно-летят",
Со свистом снаряды из градов
И я не могу возвратится назад,
Все это прожить, значит, надо.
***
День до вечера, я как и все,
Доживу, проживу, одолею,
Может там, глубоко во сне,
Быть счасливой опять посмею.
Будут рядом мои сыновья
И не будет войны и горя
И услышу опять соловья,
И увижу закат над морем.
День до вечера, как-нибудь
Постараюсь прожить со всеми,
Чтоб опять до утра не заснуть,
Проклиная войну и время.
***
Линия фронта проходит в душе,
Где-то по самому краю,
С потом и кровью на этой меже,
Я, как и все, выживаю.
Линия фронта по сердцу огнем,
Болью его разрывает,
Сколько же силы и стойкости в нем -
Жить и дышать заставляет.
Градус жизни зашкален уже,
Кровь пошла по обратному кругу
Самолеты на вираже
Сыплят страх и бомбят округу.
Разгулялся адринолин
И срывает и сносит "крышу"
Он сегодня, какблудный сын,
" Все окей" говорит и я слышу-
Градус жизни зашкален уже....
"Ці рядки були написані в самий страшний час обстрілів, коли, здавалось, життя закінчилось..." - згадує Ольга Антіпіна
***
Теперь я знаю, что такое - АД!
Я в нем была семь дней, без перерыва,
Считала жизнь от взрыва и до взрыва
И каждый пущенный снаряд.
Теперь я знаю что такое - СТРАХ,
Мне темнота уже разела очи
И стала жизнь на пять минут короче,
Дома дымились на кострах.
Теперь я знаю что такое - СВЕТ!
От молнии, до взрыва от снаряда
И убеждать меня не надо,
Что жизнь ведет отсчет лишь только лет...
Очнувшись, проснуться
И жить невпопад
Уже не вернуться
Сегодня назад.
Уже не исправить -
Война есть - война.
Себя не заставить
Смотреть из окна.
Пылают закаты
Три дня за окном,
Военные сводки
Врываются в дом.
Летит в приисподню
Привычный расклад -
Война здесь сегодня...
Работает "Град".
***
Оправдан выпитый стакан,
Ни с кем-нибудь, а в одиночку.
Из всех возможных только ран,
Больнее, что рождает строчку.
Оправдан дым от сигарет,
Вернулась старая привычка,
Я не курила много лет,
Вновь пальцы обжигает спичка...
Кто был под
бомбами, поймет,
Какой ценою жизнь дается,
Но кто-то верит, кто-то ждет
И с этим выжить удается.
***
КУПЯНСКУ
Мой город убит. Он расстрелян в упор,
Скелеты домов обгорелых,
Бетонный свалился от взрыва забор,
Немного домов уцелелых.
Аптека разбита, разбит магазин,
Воронки повсюду зияют,
Но Храм уцелел, он остался один,
Лишь купол на солнце сияет.
Мне трудно принять, что мой город убит,
И птицы в нем петь перестали,
Лишь эхо от выстрелов снова летит,
Но город в боях отстояли....
***
Ці вірш поетеса присвячині другу її сина, який загинув під Краматорськом. Герой Борис Шапка.
***
Ни детей, ни семьи, только мама,
Только ей эту боль нести,
Борька, друг, ты всегда был упрямым,
Ты мечтал этот мир спасти.
Ты пошел защищать Державу
За меня и за тех, кто живой..
Ни за почести, ни за славу -
Борька, друг мой, братишка- Герой!
В довоєнні часи Ольга Олексіївна Антіпіна опубліковала дві збірки поезії - "Я навчилась мовчати" і "Мрії блакитні одежі.." російською мовою.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
