За пів року окупації життя в Куп’янську кардинально змінилось. Якщо не брати до уваги значні руйнування інфраструктури, то місто стало пустим. Більшість місцевих жителів покинула свої домівки.
Колишня вчителька української мови Галина Петрівна вважає, що все, що відбулося за пів року в її рідному місті, результат впливу російської пропаганди. Про життя в окупації жінка розповіла Куп’янськ.City.
Війна - закрита книга для людей в окупації
Галина Петрівна (ім’я змінене) має 35 років педагогічного стажу, більшу частину свого життя вчителювала в Куп’янських школах. На пенсії вже 25 років, але завжди радіє зустрічам з колишніми учнями, знає життєву долю більшості з них, пишається їхніми успіхами у роботі та впевнена в їх патріотичних поглядах.
Вважає, що рішення людей виїхати з окупованої території через росію, було єдиним шляхом врятуватись від війни. Більшість мешканців залишались в Куп’янську до початку активних боїв, коли українські війська звільняли місто. Сама ж Галина Петрівна виїхала вже після того, як ЗСУ очистили місто від загарбників. Трохи оговтавшись від жаху та нестерпної окупації, колишня вчителька розмірковує, що пропаганда та інформаційний вакуум мають більш значний вплив на людину, ніж обстріли та бомбардування.
В роки Другої світової війни жінка була ще п'ятирічною дівчинкою, але навіть в такі юні роки вона зрозуміла наскільки важлива для людей інформація з фронту. Розповідає, як всім селом сходилися у визначений час до єдиного гучномовця та уважно слухали фронтові зведення.
- Війна, яка відбувається зараз, закрита книга для людей, які живуть в окупації, – розмірковує жінка. - Доводиться приймати важливі життєві рішення в умовах повного інформаційного вакууму. А якщо в родині є діти та, чи батьки похилого віку, то людина в першу чергу дбає про їх безпеку, а натерпівшись жаху, їде світ за очі, аби вберегти свою родину
Евакуація з окупованого Куп'янськаФото: t.me/way_of_ukraine
Куп'янськ та район здали окупантам
Про окупацію Куп’янська Галина Петрівна говорить, що майже два місяці вони жили у повній невизначеності. Від знайомих, які користувалися інтернетом, жінка дізналася, що керівництво міста і району здало територію окупантам. За словами куп’янчанки, свої дії вони пояснили тим, що з міста виїхали всі військові, працівники поліції, МНС, митниці та прикордонники.
- Міський голова сказав, що перш за все хоче зберегти місто від руйнувань і закликав жителів повернутися до мирного способу життя і не боятися російських військових.
І знову ж таки, цю інформацію із вуст в уста передавали користувачі інтернету, людям старшого покоління офіційні джерела були недоступні, - говорить Галина Петрівна і зазначає, що місто від руйнувань вберегти не вдалось.
Жінка згадує, що незабаром відключили мобільний зв’язок та електроенергію, а на вулицях з’явилися російські солдати. Куп’янчани зрозуміли, що живуть в окупації. Підключення світла з росії, взагалі було презентовано містянам як повна перемога. Хоча чи правда це було, ніхто не знає. Між людей ширилися чутки, які вкидали окупанти.
- Основними наративами були ті, що росія з вами назавжди, що українській армії нічим воювати і звільняти вас ніхто не буде. Людей агітували виходити на роботу, пропонували високі зарплати, – перелічує жінка та зауважує, що після включення електроенергії по телебаченню Т2 та в місцевій кабельній мережі транслювалися виключно російські телеканали.
- Згодом скрізь почав ширитися сигнал радіоканалу Харків-Z, де розповідали про значні успіхи російської армії, а інформація про «асвабаждение» Києва та Харкова була в ефірі мало не щодня. Газету з аналогічними інформацією та назвою роздавали місцевим безкоштовно у великій кількості. Люди читали і довіряли публікаціям, - розповідає куп’янчанка.
Галина Петрівна говорить, що доступ до українських новин мали лише власники супутникових антен. Дивитися телемарафон до їхніх осель сходилися сусіди та знайомі. За словами жінки, незабаром окупаційна поліція почала розганяти такі зібрання та переслідувати учасників, і люди стали боятися.
- Інформація ж про відкриті у відділенні поліції катівні, що спочатку ширилася із вуст у вуста, взагалі налякала людей, і ділитися новинами перестали навіть родичі та сусіди, - додає вона.
Куп'янчани нічого не знали про Бучу, Маріуполь, «Азовсталь»
З липня місто заполонили бігборди з написами «мы с россией один народ». Жінка каже, що люди, жили з розчаруванням, вважали, що чекати ЗСУ марна справа.
- Згодом і взагалі почали боятися деокупації, бо наративи, що «бендеровцы» зрівняють місто з землею, розповсюджувалися дуже швидко.
Лише невелика частина жителів розуміла, що на жест доброї волі від окупантів розраховувати не варто, а щоб звільнити місто від них необхідно буде використовувати зброю, - впевнена жінка.
Іскрами, що вселяли надію, стали листівки на вулицях міста.
- «ЗСУ вже поряд» і жодного зайвого слова на білому папірці, та ми молилися на них, - згадує Галина Петрівна.
Вже після звільнення Куп’янська донька колишньої вчительки наполягла на її евакуації.
Патріотичні листівки у містіФото: kupiansk.gromada.group
Отримавши доступ до інформаційних джерел, поважна пенсіонерка вивчила всі події, що відбувалися в Україні, поки місто було в окупації.
- Ми майже не знали про Бучу, гадки не мали наскільки тяжкою була ситуація на «Азовсталі» в Маріуполі, та як героїчно ЗСУ звільняли сусідню Сумщину та рідну Харківщину.
Жінка на власні очі побачила зранений Харків та вивчила інформацію про сотні російських злочинів на українській землі. З невимовним болем згадала своїх колишніх учнів, яких доля розкидала по всьому світу.
- Моїм землякам тепер доведеться вивчити ще й історію цієї страшної війни, адже більшість фактів для нас в окупації були невідомими. І важливо, щоб інформаційні джерела були якісними та перевіреними. Ми маємо бути зацікавлені в інформаційній обороні, щоб більше жодного шансу не дати нашому сусідові посягати на нашу територію, - впевнена жінка.
