Тиждень морального налаштування...Важко...Після великої кількості інформації про обстріли страшно...При цьому мова не про фізичну безпеку, а про страх побачити власними очима ті руйнації, які окупанти завдали рідному місту. Твоєму Куп'янську, в якому ти щасливо жила з родиною і спокійно працювала...
Мотивує те, що там залишаються рідні люди, яких ти не бачила довгий час...
Рейковий автобус до Куп'янська
Тож з обласного центру виїхали о 7:21 рейковим автобусом. На вокзалі Харків-Пасажирський пройшли перевірку багажу та в банкоматі зняли готівку - ще з часів окупації важко позбутися відчуття, що там немає готівки, а банківськими картками розрахуватися неможливо. І поки, це, на жаль, так, через нестабільність інтернету. На Вузловій навіть мобільний зв'язок працює не всюди.
Купити квитки за ціною 39,00 грн між кінцевими зупинками можна, як в приміських касах вокзалу, так і у провідника у потязі.
На 6 платформі люди чинно вишикувалися в чергу. Охочих їхати за маршрутом Харків-Осинове небагато. Однак після відкриття дверей, як і зазвичай, поштовхалися. В одному вагоні розмістилися всі пасажири, залишилися ще й вільні місця.
В салоні рейкового автобуса тепло, сухо, комфортно. Під багаж обладнані окремі полиці, є зручний туалет. Скоріш за все, в мирному житті, вагон обслуговував маршрут Київ-Бориспіль, бо при виході є інформація про лінії Київського метрополітену.
Навкруг руїна
Більш ніж тригодинна подорож без пересадки довгою не здалася. За вікном відволікали нові краєвиди, ще незнайомі для куп'янських подорожувальників. Перша зупинка після Харкова - Зміїв. Всі їдуть мовчки, ніби налаштовуючись. Збираються з думками.
За вікном зруйнована залізниця. На ділянках, де раніше проходила лінія фронту пошкоджені електроопори, контактна мережа майже на всій протяжності лежить на землі. Вогник надії жевріє, коли бачиш, що залізничники не припиняють відбудовувати - відновлювальні роботи йдуть на мостах, працюють колійники, чергові на станціях прибирають перони.
Зруйновані електоромережіФото: Купʼянськ.City
Майже всі пасажири потягу проїхали весь маршрут. Лише одиниці виходили чи заходили на проміжних зупинках. Дещо активнішим був пасажиропотік по станції Шевченкове. До речі, двері в потязі відкривають самі пасажири, натискаючи на спеціальну клавішу.
Об 11:43 рейковий автобус прибув до Осинового. Пасажирів зустрічала пільгова маршрутка і приватні авто. Ціною на таксі не поцікавились, бо побачили, що частина людей пішла пішки в сторону річки. Заради журналістського експерименту за ними пішли й ми. У воєнний час заборонено фотографувати об'єкти, але піший маршрут на Вузлову є і він доволі безпечний. 20 хвилин пішої ходи стежкою, яка відома місцевим людям, і ми вже в центрі селища залізничників. Десь далеко чути постійні звуки артилерії, та за словами місцевих, це вильоти - наші відвойовують територію поблизу Сватово.
Нестерпна тиша
З того, що вразило найбільше, це безлюдні вулиці. На гамірливому, в будь-який час мирної доби, вокзалі нестерпна тиша. На вулицях жодного перехожого. Тільки коти й собаки, які радіють, побачивши людину.
Декілька вузлівчан зустріли біля пункту роздачі безкоштовної їжі. До 14 години працює Абсолют. Градострой відкритий тільки зранку, як і єдина аптека. Здалося, що господарі Галактики готують магазин до відкриття. Вранці на ринку вже можна придбати весь асортимент продуктів за цінами, навіть нижчими, ніж на порівняно мирних територіях.
Вулиці, як завжди на Вузловій, чисті! Обабіч тротуарів чекають на вивезення свіжо зібрані купки останнього осіннього листя... В терцентрі працівники просушують свій інвентар.
В зворотному напрямку їхали на авто через Канцедалівку... Села дійсно немає. Здалося, що це вже меморіал пам'яті "Тут нещодавно жили люди!" Жодного вцілілого будинку на прекрасних пагорбах над Осколом.
Не менш жахлива картина і на Машзаводі. Єдина різниця, що тут вщент розбите підприємство.
Доїхати до центру міста навіть не наважилась. Як і не дійшла до рідної школи в Борівському, біля якої напередодні прилетіли три ракети.
Хочеться якнайдовше зберегти в пам'яті місця своєї сили в первозданному вигляді!
Та й на фільтрацію в Шевченковому поспішали. Її проходять всі, хто в'їжджає або виїжджає з Куп'янщини автотранспортом та автобусами. Черга була доволі довга, однак рухалася швидко: навіть всі новини не встигли обговорити. У куп'янчан є спільні теми - обстріли, руйнації та відбудова.
Чоловікові, який вже вдесяте після деокупації приїжджає приглянути за будинком на Заоскіллі, доводиться залишати свій автомобіль в центрі міста й пішки йти додому. Та, на його погляд, роботи на центральному мосту вже в стадії завершення і він впевнений, що зовсім скоро з'явиться автомобільна дорога на лівобережжя.
Тож тримаємо стрій і чекаємо добрих новин на Куп'янськ.City.
