Наприкінці літа 2022 року ситуація в окупованому Великому Бурлуці почала стрімко змінюватися. Нові "господарі життя" почали створювати свої установи й організації за законами країни-агресорки. Зросійщення поверталося. Ворог активно залучав охочих місцевих мешканців до співпраці (не секрет, зрадники серед "своїх" були у всі часи). З бібліотечних фондів планував вилучити літературу українських авторів, особливо книги про російсько-українську війну.
У заклади загальної середньої освіти громади окупанти завезли тільки-но надруковані книги, за якими наші діти повинні були навчитися любити та шанувати російське керівництво, символіку агресорки та викривлену, переписану на свою користь історію і, звичайно ж, "асвабадітєлєй". Батькам, які відмовлялися віддавати дітей до російської школи, погрожували за буцімто невиконання належних обов’язків забирати їх із родин. Перший дзвоник 2022–2023 року — під дулом автоматів. Більшість батьків не хотіли, щоб діти співали російський гімн і всілякими хитрощами намагалися уникнути ганебної, ворожої освіти. Серед наймолодших великобурлучан було чимало відчайдухів, які потайки малювали на обличчі синьо-жовті кольори і промовляли національне гасло, тим самим утверджуючи — це територія України!
Навіть ті земляки, які до останнього трималася в надії, що весь цей жах скоро закінчиться, на початку вересня 2022 року вирішили покинути окуповану територію рідного краю. Гірко й болісно давалося таке рішення. Та найбільше тиснула думка, що назавжди…
Несподівана новина про звільнення Великобурлуцької громади летіла в усі куточки світу. Вона справила неймовірне враження! Навіть ті, хто був за сотні-тисяч кілометрів, плакав у захопленні від радісної звістки.
Скільки б не минуло часу — рік, два, три чи більше, усі, хто пережив той день 11 вересня 2022 року ніколи не забудуть найвищого душевного піднесення. Знову і знову переповідатимуть щемливі історії — кожен свою. А скільки їх! І як зникли в селі рашисти, а 10 вересня вулицею неспішно їхав позашляховик, зупинився і здорожений чоловік, опустивши скло в бокових дверцятах, тихо мовив: "Слава Україні!" — від тих слів перехопило подих!
Наступного дня, дізнавшись, що йдуть НАШІ, люди швидко відкопували, діставали зі сховків синьо-жовті знамена і прикріплювали їх понад дорогою, на в’їздах до населених пунктів, бігли назустріч, розгортали стяги й радісно зустрічали НАШУ техніку!
Звільнені, не могли стримати емоцій, які лилися через край. Вони намагалися якомога довше затримати біля себе українських воїнів, надивитись, зігріти любов’ю, але переможний рух стрімко летів уперед. І його зустрічали прапором, змайстрованим із синьої та жовтої хустин, поспіхом несли рідним — незнайомим визволителям нехитрі гостинці — городину, мед, щиросердно пригощали пиріжками, варениками, миттєво створивши акцію "Нагодуй Захисника". А втомлені бійці обіймали людей, які ще вчора були під окупацією, саджали дітей на техніку, фотографувалися, закарбовуючи в пам’яті краян свої просвітлені, мужні обличчя.
І падали до ніг російські ганчірки, а натомість у височінь неба гордо підіймався величавий синьо-жовтий.
Дякуючи сучасним технологіям, усі ці миті зафіксовані не лише у світлинах, а й у відео, які щораз, скільки б їх не переглядав, викликають непрохані сльози радості й щастя.
Рідні — ви вільні!
Людмила СКЛЯРОВА
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
