Збереження пам’яті про війну: як досвід Ірпеня може бути корисним для громад Куп’янщини
Війна триває, та громади думають про майбутнє. На Харківщині люди намагаються не тільки виживати під постійними обстрілами, але й вибудовувати бачення відбудови та розвитку своєї громади зокрема, і країни загалом. Це відображається в стратегіях розвитку громад, і чи не одним з найважливіших складових цього процесу має бути збереження пам’яті. Як зафіксувати досвід війни, втрати та героїзм людей, аби ця пам’ять не зникла й залишилася наукою для нових поколінь? Про це розмовляємо з художницею, керівницею сектору з питань меморіалізації відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради Софією Мартинюк.
Громада Ірпеня з перших місяців повномасштабного вторгнення пережила окупацію, руйнування і вже почала великий шлях відновлення. Місто має понад 200 вбитих цивільних, а загиблих захисників і захисниць у громаді вдвічі більше ніж вулиць, які могли б носити їх імена. Гідне збереження пам’яті про земляків, робота з родинами, рівність у вшануванні, незалежно від статусу чи активності в суспільному житті, залишаються пріоритетами місцевої влади. Тому те, що вже вдалося зробити Ірпеню й у чому були помилки, може стати корисним для куп’янчан, бо єдиної інструкції для всіх громад немає і не може бути через різний досвід проживання війни.
Софія МартинюкФото: З особистого архіву Софії
Із чого почати: архівування та запис свідчень
Найбільша помилка, яку в Ірпені визнають сьогодні, що у 2022 році відразу не почали системно фіксувати свідчення людей.
"Ми, по суті, почали цим займатися лише пів року тому, бо постало питання, якими пам’ятними знаками позначити блокпости, де наші місцеві жителі чинили спротив окупантам. І ми зрозуміли, що достеменно не знаємо, хто там був, які події там відбувалися. Це були перші дні великого вторгнення, панував абсолютний безлад, організаційний хаос, не було якогось спільного розуміння. Люди просто приходили, ніхто не розумів, що робити, усі були в стресі", — констатує Софія Мартинюк.
Мапа Памʼяті Ірпінської громадиФото: Фото надане Софія Мартинюк
Посадовиця зазначає, що найточніше фіксувати воєнні злочини допомагають спільні зустрічі учасників подій. Пам’ять має властивість стиратися, деякі факти в індивідуальних інтерв’ю можуть бути перекручені. І тільки при спільному обговоренні народжується справжня картина спогадів, вкрай необхідна для того, щоб грамотно прописати технічне завдання для скульпторів, архітекторів, окремих творчих колективів, що розробляють пам’ятки культури.
"Як результат, багато учасників і неучасників тих подій писали книги, створювали фільми та інші матеріали — і все це має досить суб’єктивний, авторський погляд. Часто це робили люди, які взагалі не були безпосередньо пов’язані з тим, що відбувалося тоді. Мені здається, що місцевим адміністраціям варто намагатися створювати якомога більш незалежний архів", — підкреслює пані Софія.
Для Куп’янщини це означає просту річ: варто почати вже зараз. Поки є живі свідки, поки очевидці можуть розповісти про пережите — потрібні інтерв’ю, зустрічі, записи. І не тільки з військовими, а й із цивільними: як організовували побут у підвалах, як працювали волонтери, що відчували діти. Це все в комплексі формує багатогранну історію громади. Крім того, меморіалізації має підлягати весь період воєнних дій, починаючи з 2014 року, щоб не зменшити внесок тих героїв, які загинули в АТО на Сході.
Тимчасові та постійні форми пам’яті
Ірпінь робить акцент на поєднанні тимчасових форм меморіалізації та довготривалих проєктів. Серед тимчасових — банери з фотографіями полеглих, таблички на місцях подій, висаджені іменні дерева. Постійними є відновлені або збережені артефакти, такі як руїни Романівського мосту; меморіальні простори, якими мають бути блокпости; цифрові архіви, що у формі електронної платформи пам’яті на інтерактивній мапі розміщені на веб-сайті громади. Їх доопрацювання і доповнення продовжуєють і надалі.
Романівський містФото: Фото надане Софією Мартинюк
Важливо, що Ірпінська громада одразу чесно пояснила людям: не можна поспішати зі встановленням монументів чи перейменуванням вулиць, накше це породить конфлікти та відчуття нерівності. Тому в місті вирішили, що до кінця війни з перейменуваннями краще зачекати, а натомість розвивати більш гнучкі та інклюзивні способи пам’ятання. Саме тому місто відмовляє в розміщенні персоніфікованих муралів на стінах багатоповерхівок, бо на гідну й рівноцінну пам’ять про себе заслуговують всі, хто втратив своє життя в цій жорстокій війні.
Рівність і людяність — головні принципи збереження пам’яті
Одна з ключових ідей, яку відстоюють в Ірпені, — пам’ять має бути рівною для всіх.
"У нас діє комісія з розгляду мистецьких ініціатив у публічному просторі, у складі якої працюють художники, архітектори, мистецтвознавці. Вона розглядає заяви мешканців, знову ж таки, на предмет етичності, рівності, доцільності, своєчасності та наративу. Крім того, долучаємо фахівців до наших обговорень, розв’язання проблемних питань. І, власне, Інститут національної пам’яті сформував 10 принципів меморіалізації, які ми прийняли на громадських слуханнях, і якими ми оперуємо в наших проєтах", — розповідає Софія Мартинюк.
Громадські слуханняФото: Фото надане Софією Мартинюк
Вона пояснює, що з огляду етичності не можна віддавати перевагу лише військовим, забуваючи про цивільних, які теж загинули від обстрілів. Не можна встановлювати гігантські персоніфіковані мурали чи пам’ятники одному герою, коли громада втратила сотні людей. Кожен заслуговує на вшанування, незалежно від статусу, зв’язків чи "гучності" історії.
Цей принцип важливий і для Куп’янщини, де громади також втрачають людей — і військових, і цивільних. Крім того, вже понад три роки, обороняючи наш край, гинуть захисники й захисниці, які є мешканцями інших населених пунктів, і вони також мають бути гідно вшановані в наших громадах.
"Жива пам’ять" як продовження справ загиблих
В Ірпені активно розвивають альтернативні підходи: висаджують іменні дерева в пам’ять про полеглих, запроваджують іменні стипендії для студентів та учнів, організовують спортивні турніри, фестивалі, культурні події, присвячені тим, хто загинув, створюють цифрові книги пам’яті з історіями та фотографіями.
У громаді популяризують креативний підхід, де найцінніше — показати людину не тільки як героя, а як особистість з улюбленими книгами, хобі, мріями. Це робить пам’ять ближчою і живою. Втілення мрії чи продовження справи полеглої людини зберігає пам’ять про неї в повсякденному житті, а не тільки у визначні дати. Серед прикладів: кав’ярні, книгарні, публічні простори, відкриті в пам’ять про конкретних людей. Тим самим живі послідовники підсвітлюють ті моменти, якими за своє життя захоплювалися загиблі.
Фінансування меморіалізації — обов’язок громади, а не тягар родини
В Ірпені переконані, що пам’ять — це відповідальність влади, а не тягар для родин. Тому банери, кладовища та інші меморіальні проєкти фінансують з міського бюджету. Залучають і грантові програми, зокрема для закупівлі дерев та інших складових.
Збереження пам’яті — це не лише про вшанування загиблих. Це й про те, щоб майбутні покоління знали, якою ціною виборювалася свобода.
Фото: Фото надане Софією Мартинюк
Софія Мартинюк наголошує на важливості консультацій з фахівцями і залученням професіоналів до розробки художніх та архітектурних рішень.
— Ми звикли послуговуватись радянськими підходами у вшануванні памʼяті. Проте це недопустимо, коли ми воюємо з правонаступницею Радянського союзу. Ми маємо відмежуватись від нашого ворога максимально. І на рівні сенсів та форм також, — підкреслює представниця Ірпінської громади.
— Не соромно зізнатись, що ти не знаєш, як зробити меморіальний проєкт і попросити поради у фахового середовища. Істини зараз ніхто не знає. Ми всі в пошуку нової мови памʼяті, відмінної від радянської. І мені здається, що крок за кроком ми її формуємо.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту “Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО "Агенція розвитку локальних медіа АБО”. Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
