Серед стереотипних уявлень про українських жінок є твердження про їхню відсутність на Запорізькій Січі й у козацькому товаристві. Якщо ж почитати літописи та легенди, то жінки також брали участь у військових діях, однак для цього їм треба було приймати чоловічі образи. У сучасних козачок, на щастя, такої потреби немає.
У період становлення українського козацького руху чоловіки, зазвичай, відмовлялися від одруження, бо їм під страхом смерті заборонялося приводити жінок на Січ. Постать жінки розглядалася козацтвом, як меншовартісна, не здатна до боротьби. Вважалося, що роль жінки — домашнє господарство, виховання дітей та зустріч козака з походу.
Однак, тогочасні умови життя впливали на світогляд та характер жінок. Виховували в дівчатах енергійну та відважну натуру, здатну, як до скорботи, так і до сильних випробувань.
У науковій праці "Жінка в культурному просторі Запорожжя" кандидат історичних наук Олександр Кривошия дослідив ряд літописів, легенд і переказів, щоб довести ратні подвиги жінок у козацькому просторі.
В одному з переказів науковець знайшов розповідь про отаманку Настю:
"Вона носила шаблю, шаровари, шапку й "держала в себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка… Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка".
"Сила й хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великими, а її дії, як ватажка, настільки вправними, що козаки, навіть, не здогадувалися про те, що ними керує "отаманша", — пише дослідник.
У повстанні під проводом Якова Острянина на річці Сулі в 1638 році активну участь брала Варвара Мотора, яка відстрілювала особливо важливих персон у ворожому таборі. Дізнавшись, що шкоди війську завдає жінка, противник назвав її "Відьмою" і віддав наказ знищувати всіх представниць жіночої статі, однак розпізнати таких у козацьких облаштунках зі зброєю було важко. Тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок знаходили й серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі в 1524 році. Історичні джерела свідчать і про те, що значна кількість жінок супроводжувала козацькі загони у військових походах як кухарки, сестри-жалібниці, зв’язкові, шпигунки.
"Як бачимо, образ жінки-войовниці включає в себе, у цьому випадку, доволі розповсюджену на українських землях в XVI — першій половині XVII ст. традицію перевдягання в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і т ін.", — підсумовує автор наукової праці.
Сучасним козачкам не обов’язково вдаватися до таких перевтілень. Однак свій характер їм доводиться проявляти, щоб змагатися поряд із хлопцями та чоловіками.
Олександр Цушко, тренер фізкультурно-спортивного напрямку Universal з хортингу зазначає, що в його групі козацьким рукопашем займаються близько 35 відсотків дівчат різного віку. Молодий колектив має вже і свої перемоги. На змаганнях "Хоругва", що в жовтні поточного року вперше відбулися в Харкові, друге місце посіла великобурлучанка Злата Ткачева, третє — розділили брати Михайло та Андрій Баларьови.
Фото: facebook.com/alexander.tsushko
Про "Хортинг" і про те, які спортивні вміння демонстрували учасники й учасниці розмовляємо з тренером.
Засноване у 2008 році бойове мистецтво "Хортинг" стало візитівкою України серед змішаних єдиноборств. Тренування спортсменів і спортсменок включає систему комплексної фізичної підготовки, самовдосконалення, морального, духовного та культурного виховання, наближенних до українських традицій. Саме Хортиця і традиції козацьких боїв стали праобразом нового виду спорту.
Фото: facebook.com/alexander.tsushko
"Хоругва" — це більше Харківський напрямок всеукраїнського спортивного руху "Хортинг", і змагання, що пройшли в жовтні, відбувалися вперше, — пояснює Олександр Цушко. Учасники демонстрували свої вміння в трьох розділах. Перший — "Сутичка" — це коли діти займаються боротьбою в куртках і без курток, боротьба йде в партері — коли спортсмени змагаються на колінах і боротьба йде в стійці. Розділ "К1" схожий на кікбоксинг — спортсмени використовують у боротьбі руки та ноги. Третій розділ "ММА" дозволяє боротьбу й нанесення ударів".
На Куп’янщині секція з хортингу відкрилася у 2019 році, і її відвідували діти віком від 6 до 17 років. Повномасштабне вторгнення і окупація внесли свої корективи і тренер деякий час працював за кордоном. За його відчуттями, діти з України мають значно більшу жагу до змагань та перемог. Після повернення додому у 2023 році тренування відновилися, але через постійні евакуаційні процеси, склад команди постійно змінюється.
Злата Ткачева займається в секції бойового мистецтва впродовж одного року. У дівчинки є проблеми зі здоров’ям, тому ще з малолітнього віку лікарі рекомендували дитині регулярні заняття спортом і фізичні вправи.
"Спочатку займалися на тренажерах, а в першому класі почали ходити на танці, — згадує мама Злати, Оксана — і тут повномасштабне вторгнення, у дитини застій, та ще і стрес. Коли відновила роботу секція з хортингу, то ми пішли заради фізичних вправ".
Одного дня, забираючи дівчинку з тренувань, батьки побачили сльози. Як виявилося пізніше, дитина засмутилася через те, що вона ще не готова до змагань, про які оголосив тренер. Дорослі підтримали бажання Злати й дівчинка почала відвідувала заняття з усіма віковими категоріями.
"Після місяця посилених тренувань, тренер сказав, що Злата проявила свій характер, і вона їде на змагання", — каже мама юної спортсменки.
На змагання дівчинку супроводжував тато, який дуже переживав за доньку. Однак, вона була спокійна, стверджувала, що це все легко, а удари її суперниці були такими ж легкими, як пір’їнки.
"Повернулася вона зі змагань дуже задоволена перемогою, було підняття духу, але ми з татом відразу пояснили, що після успіху ніколи не підіймай дуже високо голову, не показуй іншим дітям, що хтось слабший, просто продовжуй і надалі розвиватися, будь прикладом для інших", — каже мама Злати.
Фото: facebook.com/alexander.tsushko
Після успіху однокласниці, на секцію почали ходити декілька її друзів та подруг. Для Злати ж і надалі хортинг залишається на першому плані. Мама дівчинки говорить, що цінні в цьому спорті не лише фізичні навантаження.
"Тренер із ними психологічні розмови веде, пропонує завдання на логіку. У них є, так звані, розвантажувальні дні, коли діти працюють розумом — грають у шашки й шахи, змагаються в різних естафетах. Є взаємна порука — якщо хтось когось підвів, усе вирішується колективним відпрацюванням вправ".
Олександр Цушко каже, що дівчатка зазвичай починають ходити на секцію заради фізичних вправ. Але проходить пів року, і вони стають бійцями.
"Спаринги, боротьба, прояв волі до перемоги і вони вже не бачать себе без цього спорту. Якщо, звичайно, хто не пішов із секції впродовж перших шести місяців. Упродовж цього часу проходить адаптація — ще не даю багато спарингів, якщо бої, то тільки в захисних шоломах із забралами. Пів року тренувань достатньо, щоб бійці ставали зубатими. Хортинг — це комплекс, тобто фінал — це дійсно відпрацьовані удари руками й ногами, але до цього ще багато фізичних навантажень — сила, витривалість, точність, координація, гнучкість, тобто тіло відчуває всі навантаження. Однак, головне — це характер. Якщо він проявляється, то дитина матиме успіхи в спорті", — вважає Олександр Цушко.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
