Унаслідок безперервних обстрілів Куп’янщини, що тривають майже 2 роки, уже постраждали не одна сотня наших земляків, житло яких було або повністю знищено, або пошкоджено. Один із таких постраждалих — це 72-річний корінний куп’янчанин Віктор Голов, відомий у минулому спортсмен і тренер Куп’янської ДЮСШ, майстер спорту СРСР із легкої атлетики, чемпіон України зі спортивної ходьби на 20 км, з яким вів розмову журналіст Олександр Зубар.
— З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну, зокрема і на територію Куп’янщини, до нашого повсякденного лексикону ввійшло таке слово як "приліт", тобто коли під час обстрілу російськими військами наших мирних територій прилітає ворожий снаряд чи ракета. Скільки Вам довелося пережити таких прильотів?
— На сьогодні чотири прильоти, на щастя без людських жертв, але з руйнуваннями. Останній був кілька днів тому й дай, Бог, щоб він був дійсно останнім.
Пошкоджені обстрілами будинкиФото: Олександр Зубар
— Розкажіть про них більш докладно і які наслідки були від цих прильотів?
— Перший приліт був у серпні 2022 року, коли 80-міліметровий артилерійський снаряд влучив у гараж мого сусіда, зруйнувавши його вщент. А в моєму домі вибуховою хвилею вибило 6 вікон. Другий був за 30 хвилин опівночі у квітні минулого року. Це вже був 120-міліметровий артилерійський снаряд, який прилетів прямо до мого двору й руйнування були значно більшими. Тоді були вщент зруйновані сарай і паркан із металевими воротами та хвірткою, причому вибухова хвиля була такої сили, що зірвала ворота й закинула їх у двір до сусіда, через дорогу, а 7-міліметрові металеві швелери осколками порвало, як ганчірку. У мене у дворі 2 будинки — один старий, покійної тещі, а другий, збудований уже мною для своєї родини, у якому ми живемо з дружиною. Так, у старому будинку вибуховою хвилею вибило всі вікна і двоє дверей, знищено половину покрівлі. А в новому будинку повилітало 11 вікон. На наше щастя, приліт був вночі, коли ми спали. Якби він був вдень, коли ми зазвичай займаємося у дворі повсякденними домашніми роботами, й коли до нас часто заходять сусіди, то наслідки були б трагічні. Третій приліт був у січні цього року метрів за 20 через дорогу від мого будинку вже 220-міліметрового снаряду. Пошкоджень зазнало 4 будинки, зруйновано гараж у моїх сусідів. У мене в старому будинку вилетіли з рамами та плитами OSB всі вікна, а в новому будинку повторно вилетіло 11 вікон. Ну й останній четвертий приліт був також на сусідню садибу вже в лютому, кілька днів тому. Цього разу вибило все скло в останньому вікні, яке ще не було пошкоджене минулими прильотами.
— До кого Ви зверталися за допомогою в ремонті пошкодженого житла й чи виникали в цьому якісь проблеми?
— Так, кожного разу після всіх чотирьох прильотів я звертався в місцеву адміністрацію з проханням надати необхідні будматеріали для ремонту житла. І кожного разу, як в адміністрації, так і на складі, де відпускали будматеріали все вирішувалося оперативно, без будь-якої бюрократичної тяганини. Також хотів би зазначити, що люди там працюють компетентні, уважні, ввічливі і хочу їм подякувати за таку зразкову роботу.
— За якими будматеріалами Ви зверталися до міської адміністрації і які Вам були надані?
— Я робив запит на матеріали для того, щоб насамперед закрити вибиті вікна та пошкоджену покрівлю. Тобто, для здійснення ремонтних робіт, щоб дім був придатний для житла. Я отримав набори для ремонту вікон та покрівлі: поліетиленову плівку, рейки, цвяхи, плити OSB, тарпаулін тощо. Зруйнований паркан я відновлював із тих матеріалів, що були в мене. Двері ремонтував сам. Наразі в будинку можна проживати, дах не протікає, у вікна вітер не задуває, двері зачиняються. Вважаю, що поки йде війна, поки тривають щоденні обстріли цього досить. А капітальними ремонтами та будівництвом будемо займатися після переможного закінчення війни.
— Чи зверталися Ви за допомогою у виконанні ремонтних робіт?
— Ні, по-перше, я вважаю, що в комунальних служб наразі роботи й так вистачає. По-друге, я звик усе робити сам і лише, коли в чомусь потрібна допомога кваліфікованого спеціаліста, тоді звертаюся до них. По-третє, я багато років працював тренером Куп’янської ДЮСШ. І нині мої колишні вихованці вже дорослі люди, з більшістю з них я й надалі підтримую добрі стосунки, у разі потреби, ми допомагаємо одне одному. Ось і тепер, після кожного прильоту мої колишні вихованці-спортсмени допомагали мені в ремонті, за що я їм щиро вдячний. Мене радує, що моя педагогічна робота не була марною, нехай мої вихованці не стали чемпіонами, не здобули гучних титулів, але вони стали достойними людьми, гідними поваги.
— Я знаю, що у Вас уся сім’я складається зі спортсменів. Розкажіть про кожного докладніше.
— Це дійсно так. Моя дружина Олена Андріївна в минулому першорозрядниця з легкої атлетики, її рекорд міста в стрибках у довжину колись протримався аж 25 років. Син Андрій — кандидат у майстри спорту України з кік-боксингу. Донька Валентина в шкільні роки була досить успішною спринтеркою-розрядницею. Про онука ще зарано говорити, йому ще немає 4 років, але хотів би і його бачити також спортсменом.
— Вікторе Михайловичу, наскільки мені відомо, Ви — етнічний росіянин. Загальновідомо, що свою війну проти України путін розпочав під приводом "защиты русскоязычного населения от нацистов", що таких, як Ви тут "гнобили", а вони "своїх не бросают". Як би Ви прокоментували це?
— Відразу скажу, що коментувати божевільну маячню кремлівського диктатора я вважаю огидним для себе. Україна — моя Батьківщина, тут у Куп’янську я народився і живу все своє життя, тут народилися мої діти, тут могили моїх батьків. Тому ця земля для мене свята. Я бачив, як російські окупанти вступали в Куп’янськ і розумів: це йшли мої вороги по моїй землі. І в мене було єдине бажання взяти в руки зброю і нищити їх. І хоч мені вже за 70, але в минулому я десантник, а десантники колишніми не бувають, тому воював би не гірше за молодих. Та Куп’янськ ніхто не захищав, його підло здали і ворог тут пройшов майже парадним маршем. Дивитися на це було нестерпно боляче. Щодо моєї національності, то мама в мене українка, батько росіянин, його предки з Уралу, дружина моя українка. І я, і наші діти ідентифікують себе українцями. Ми не вітали окупантів, не співпрацювали з ними, не святкували їхні свята, тому наша совість перед Україною чиста.
— Чи відомо Вам, що з травня минулого року в Україні діє урядова програма "єВідновлення", яка передбачає надання грошової допомоги на ремонт житла громадянам, у яких через російську агресію було знищено або пошкоджено майно? Багато наших земляків уже скористалися цією програмою та одержали необхідні кошти. Адже війна рано чи пізно, закінчиться і ми віримо, що неодмінно нашою Перемогою. Тоді постане потреба вже не тимчасового ремонту житла, а капітального й довгострокового, щоб воно знову виглядало, як і до війни, а можливо, й ще краще.
— Так, нам відомо про цю програму. І я вже ходив до місцевої адміністрації, де мені пояснили, які документи треба зібрати й подати для вирішення питання про виплату грошової допомоги. Наразі ми з дружиною збираємо необхідні документи і, звичайно ж, скористаємся цією допомогою.
Олександр ЗУБАР
член Національної спілки журналістів України
"Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю ТОВ РІА "Вісник Куп’янщини" і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу".
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
