Селище Куп’янськ-Вузловий потрапило під окупацію з перших днів повномасштабного вторгнення. Однак зруйновані мости на річці Оскіл ще деякий час захищали лівобережжя від російських військових. Лише у квітні 2022 року місцеві жителі передавали із вуст у вуста про те, що бачили танки на вулицях селища — росіяни почали перевіряти кожне подвір’я. На той час вже зникло світло, окупанти заглушили зв’язок та інтернет. Молоді родини з дітьми почали виїжджати і з ними відразу втрачався зв’язок. Повідомити про своє місце перебування батькам, які залишалися на окупованій території вони вже не могли. У білий світ поїхали й рідні куп’янчанки Раїси.
Виїзджати з Вузлової не збиралася, але не очікувала, що все станеться так швидко
В окупації найскладнішим було те, що виїхали майже всі родичі, донька Раїси з онучками взагалі опинилися за кордоном. Але люди чекали визволення, вірили в те, що невдовзі все закінчиться і всі найрідніші повернуться. Мрією обійняти рідних жила Раїса всі шість місяців окупації.
А щоб скоротити час очікування займалася повсякденними справами у дворі та на городі. У грудні минулого року жінка зламала ногу.
"Пішла годувати собачку в сусідньому дворі й послизнулась. Впала, ніби й не сильно, але зрозуміла, що з кінцівкою щось не так", — згадує вузлівчанка про свою травму.
Хоч вже і пройшла деокупація селища, але вулиця зранку була безлюдною. На той час ще й мобільний зв’язок не скрізь встановився.
"На моє щастя, повз подвір’я їхав чоловік, почув мої благання про допомогу. Підійшов. А тут ще й дівчата з терцентру проходили, що обслуговують людей похилого віку. Вони й викликали екстрену допомогу", — розповідає пані Раїса.
Жінка потрапила до Чугуївської лікарні. Лікарі встановили діагноз, що перелом має ще й зміщення. Необхідне було оперативне втручання, через що прооперована пацієнтка перебувала у медзакладі майже 4 місяці.
Жінка зізнається, що лікування було довгим і ще й до сьогодні вона вчиться ходити. Однак повернувшись додому вже навесні, думала, що не годиться починати садово-городній сезон без парника. Сину тільки підказувала, як натягувати клейонку, а вже зробити закрутки огірків, які рясно вродили, змогла самостійно.
"Ноги підвели, адже не звикла, щоб на городі бур’яни стояли. Так зі стільчиком виходила на грядки, присідала й потихеньку рвала траву, — розповідає господиня. — Із самої весни й майже до серпня цьогоріч у погребі стояла вода, то ж залишки закруток перевірити не було змоги. Насолила 25 банок огірків, а потім побачила, що в підвалі з минулого року ще 20 залишилось. Кажу синові роздавати будеш людям, кому буде скрутно".
Ніби відчувала, що й самій доведеться евакуюватися.
"Серпневого ранку, як завжди, вийшла на зв’язок із сестрою. А тут приліт на сусідню вулицю — загинула жінка. Почувши таку новину, родичі швиденько організували мій виїзд", — згадує пані Раїса.
Зателефонувала онучка: "Бабусю, швиденько збирайся, по тебе зараз заїдуть". То ж і речі не встигла зібрати, як під’їхала машина. Волонтери допомогли мені влаштуватися в салоні, дорогою заїхали, ще одну бабусю з онуком забрали. А в їхньому дворі вивантажили пакунки з їжею для тварин. Вдома залишалися батьки хлопчика — скоріш за все вони й замовили волонтерам корм для покинутих собак та котів", - розмірковує вузлівчанка.
Пані Раїса говорить, що їхали не швидко, волонтери щоразу запитували про самопочуття, дитину посадили на зручне місце, щоб запобігти захитуванню. У Харкові їх зустрічали у хабі для евакуйованих осіб. Нагодували вечерею, видали пакунки з продуктами та білизною. Зареєстрували на отримання міжнародної фінансової допомоги. А наступного ранку куп’янчанку перевезли в шелтер для маломобільних людей. Тут вона майже місяць очікувала закордонний паспорт.
"Живу в нормальних умовах, є де помитися, непогано кормлять. Всім кому необхідно, надається медична допомога. Лежачих хворих обслуговує медперсонал, а впродовж декількох днів їх влаштовують у пансіонати, або у лікарні, за необхідності.В шелтер приїздять і представники ЦНАПів, щоб оформити евакуйованим маломобільним людям статус ВПО. Коли в когось виникає проблема, то волонтери привозять до підопічних і представників банківських установ, щоб люди могли переоформити платіжні картки, — розповідає біженка. — Всі необхідні послуги тут на місці, до речі, і фінансова допомога надійшла на картку впродовж декількох днів. Встигла отримати її ще до від’їзду за кордон".
Перебуваючи вже в безпеці жінка згадує пережиті події. Говорить, коли минулої осені після запеклих боїв у селище, нарешті, зайшли ЗСУ, люди заспокоїлися. У грудні з’явилося світло, якого не було з вересня. Потроху почав працювати місцевий ринок, підприємці поверталися — відкривали продуктові крамнички. Відновило діяльність відділення Укрпошти, де люди могли отримувати пенсійні та інші соціальні виплати. Майже рік, що пройшов із часу початку окупації у людей не було можливості знімати готівкові українські гривні. До Осинового почав ходити приміський поїзд, відновилися маршрути міського транспорту, автобуси курсували й до обласного центру.
"Здалося, що вже буде тихо", — говорить пані Раїса.
"Навесні люди почали повертатися, садили городи. А настав серпень і знову посилення обстрілів. Сусіди покидають усе і виїжджають, хто куди. На нашій вулиці один одному залишають ключі від будинків, говорять, щоб городину збирали, бо врожай гарний цього року в усіх. Їжа є, та споживати її нікому, роз’їхалися всі", — сумує вузлівчанка.
Ось і вона виїздить…
Як будували маршрут і шукали перевізника: досвід родини
Донька, якій довелося дистанційно організовувати виїзд мами за кордон розповідає, що вивезти рідну людину з під обстрілів до обласного центру не склало проблем, а от знайти перевізника, який би погодився перевезти маломобільну людину з країни в країну, було проблематично. Домовитися з волонтерами родині не пощастило, тож вирішили скористатися послугами приватного перевізника.
Ситуацію промоніторила й наша редакція. Загугливши в пошуковику волонтерів, що працюють у Куп’янську, ми знайшли чималий список благодійних організацій. Кожна з них надає актуальні номера телефонів та список своїх послуг. Майже половина зі знайдених волонтерських організацій декларує перевезення маломобільних людей по Україні й за кордон.
Починаємо телефонувати. Практично всі телефони відповідають, але поряд чути тривогу, поспішні збори і стрільбу. Дехто просить зателефонувати пізніше, але відчувається, що люди дуже заклопотані й поспішають. Всі відповідають, що вивозимо тільки з під обстрілів, з лівобережжя Куп’янська та прифронтових сіл. Маломобільних евакуюють до Харкова, за попереднім замовленням Єдиного координаційного центру з евакуації.
Телефонуємо й у цю організацію, яка працює при Харківській обласній військовій адміністрації. Нам повідомляють, що дійсно регулюють евакуацію людей з інвалідністю. Це більш відповідально, бо для їхньої доставки потребується спеціальний транспорт, який попередньо й замовляють волонтерам. Тому кожна така ситуація розглядається в індивідуальному порядку. Говорять, що дійсно були випадки, коли родичі зверталися до них із-за закордону і вони допомагали евакуювати їхніх рідних із Куп’янська в іншу країну.
Набираємо й номер телефону приватних перевізників, які готові надавати такі послуги за гроші. Говорять, що переїзд від дому до дому встановлюється в залежності від відстані і коштує в середньому в еквіваленті близько 200 доларів. Однак медичного супроводу для хворих чи маломобільних людей у них немає. Про це мають подбати родичі самостійно.
А тим часом, наша героїня, пробувши 30 годин у дорозі, вже обіймає рідних. Пише, що дуже втомилася, бо всю дорогу їхала сидячи. Зупинки були за вимогою, навіть на митниці не затрималися, бо машин того дня перетинало кордон небагато - черги не було. До Львова вона їхала однією машиною, а після — іншою. Про таку логістику подбали самі ж підприємці. Жінка вдячна перевізникам, бо вони доклали максимум зусиль, щоб довга дорога не стала аж занадто виснажливою.
"Допомогла й турбота рідних, адже під час подорожі, я була на безперервному зв’язку з донькою і онучками", — завдячує родині пані Раїса.
Ольга Полтавець
Юлія Полтавець
Матеріал створено за підтримки ГО "Інтерньюз-Україна"
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
