Видатний український актор і режисер, "Заслужений діяч мистецтв України", лауреат Державної премії УРСР Володимир Оглоблін. Про життя та творчість відомого купʼянчанина читайте у нашому матеріалі.
Володимир Миколайович Оглоблін народився 11 липня 1915 року в с.Вільшаній, Куп’янського повіту, Харківської губернії в сім’ї священника Миколи Івановича Оглобліна. Але дитинство і юність його пройшли в нашому місті, куди з с.Крамарського, де на той час служив отець Миколай, Оглобліни переїхали в Куп’янськ і оселилися на вул.Загреблянській, 14.
Володимир Оглоблін Фото: Відкриті джерела
В Куп’янську Микола Іванович був настоятелем спочатку Покровського храму, а після його зруйнування комуністичною владою, Миколаївського. Ще в Куп’янській семирічці Володя Оглоблін захопився мистецтвом, складав вірші, писав етюди. Тому не дивно, що після семирічки він вступив до художнього технікуму, де його вчителем був класик українського образотворчого мистецтва М.Бурченко, який пророкував юному Володі кар’єру художника. Але його більше приваблювала література і він вступив до Московського літературного інституту ім.Горького.
На другому курсі В.Оглоблін подружив з київським поетом поляком за національністю Пулем Дроздовським. Пуль був шаленно закоханий в Київ і в 1939р. на канікулах потягнув туди Володю погостювати. Щоб мати гроші, Володя і Пуль в Києві заробляли тим, що переплітали і здавали до букіністичних магазинів старовинні книги.
Якось вийшовши з букіністичного магазину, Пуль і Володимир побачили біля оперного театру велику юрбу хлопців і дівчат. Виявилося, що зірка театру і один із засновників МХАТу І.Чужой набирав театральну групу в студію при Київському російському драматичному театрі. "Заради хохми" Пуль і Володимир вирішили взяти участь в відборі, стали в чергу і, на диво, пройшли його. Але В.Оглоблін не хотів бути артистом і вже хотів повертатись в Москву до свого інституту. Та І.Чужой розгадав у нього великий талант і умовив піти в його студію, де його педагогами були такі метри театру як К.Хохлов, Б.Норд та сам І.Чужой.
На початку 30-х років, тобто ще до великого сталінського терору батька В.Оглобліна за доносом заарештували як “ворога народу”. Але йому можна сказати, що повезло. Він не загинув в кривавій сталінській м’сорубці, а відсидівши 2 роки у в’язниці під слідством, був звільнений. А згодом навіть реабілітований.
До жахливих 1937-1938 років з їх масовими розстрілами залишалося зовсім небагато. Вони поглинули багатьох вчителів з його залізничної школи, сусідів з Загреблянської, просто знайомих куп’янчан. Можливо батько Володимира знову був би заарештований, але вийшовши з в’язниці, він не захотів жити на одній вулиці з стукачем, який здав його в НКВД. І сім’я виїхала до Ізюму.
Будинок № 14 по вул.Загреблянській, в якому жила родина ОглоблінихФото: Олександр Зуба
В роки війни Володимир Миколайович служив в акторській бригаді 54-ї армії, якою командував генерал Федір Толбухін. Ця бригада обслуговувала фронтовиків. Під Сталінградом В.Оглобліна контузило разом с ад’ютантом. Ф.Толбухіна і їх обох відправили на лікування в Саратовський госпіталь.
Після війни Володимр Оглоблін працював в театрах Пермі, Саратова, Одеси, Львова, Миколаєва, Дрогобича, Сум, Сімферополя.
В 1952-1958р.р. і в 1967-1971р.р. працював в Харківському українському драматичному театрі ім. Т.Шевченка. Також він працював в Київському українському драматичному театрі ім. І.Франка. Серед його ролей – Незнамов ("Без вини винуваті" О.Островського), Петро ("Міщани" М.Горького), Федір ("Навала"Леонова) та інші провідні ролі в сучасних та класичних п’єсах. Та дедалі все сильніше В.Оглобліним оволодівала інша пристрасть – режисура.
І пробудив її у нього відомий режисер І.Ростовцев, який підмітив у В.Оглобліна цінну для режисера рису – він сміливо йшов на ризик і здійснював першопрочитання п’єс. Ним було поставлено 27 п’єс до цього невідомих глядачам.
Як режисер В.Оглоблін поставив спектаклі "Безталанна" Карпенка-Карого, "Розплата" Корнійчука, "Не називаючи прізвищ" Минка, "Восени, коли зацвіла яблуня" Верещака, "Дикий ангел" Коломійця, "Васса Желєзнова" Горького, "Король лір" Шекспіра,"Привиди" Ібсена та багато інших.
В театрі режисера В.Оглобліна вважали диктатором. Але актори, особливо молоді, з радістю і без страху йшли під його "диктат", а він буквально спалював себе в любові до них. Багато акторів тепер вже старшого покоління з гордістю говорять, що вони пройшли школу Оглобліна.
Один з його найулюбленіших учнів народний артист України і росії, лауреат Державної премії СРСР уродженець Куп’янська Валерій Івченко. Валерія В.Оглобліна забрав з собою і в Київський театр ім.І.Франка. Але там була дуже нездорова атмосфера і заздрісники талатну В.Івченка, як кажуть, "з’їли" його, через що він змушений був виїхати до Росії. Володимир Миколайович говорив, що у Валерія характер був, як і у нього. Що В.Івченко, що В.Оглоблін за характером були колючі, не зручні для властей, бо прямо в очі їм говорили будь-яку правду.
Першою дружиною В.Оглобліна була Заслужена артистка УРСР Ольга Леонтіївна Валуєва (1912-1963), яка народилася і померла в Києві. Працювала в театрі робітничої молоді (1934-1937), Українському драматичному театрі ім.Т.Шевченка (1940-1941, 1944-1958), які обидва знаходилися в Харкові. Також працювала в Київському українському драматичному театрі ім.І.Франка (1958-1963). В 1943 р. виступала у складі 2-ї фронтової бригади франківців, яку очолював Амвросій Бучма. Ольга Леонтіївна Народила Володимиру Миколайовичу сина Володимира.
Заслужена артистка УРСР Ольга ВАЛУЄВА, перша дружина В.Оглобліна Фото: Олександр Зуба
Коли В.Оглобліна викликали до ЦК КПУ і запитали чого він не вступає до КПРС, він відповів: "Розумієте, є віра в Бога, а є служіння в монастирі, тобто рабство". І пояснив, що він вважає себе будівником комунізму, але в КПРС не піде, тому що не хоче бути рабом. Владоможці його не любили, йому не давали нагород, посад, знімали з роботи. Забороняли ставити 26 його п’єс, звинувачували в українському буржуазному націоналізмі, хоч він був російськомовним українцем. І все це через незалежний характер та відмову вступити в КПРС. А ще за "аморалку".
Вже в 40-річному віці він, сімейний чоловік, палко закохався в зірку театру і кіно Олену Ліцканович, яка також була сімейна і також закохалася в нього. Як тільки не змушували їх розлучитись, викликали навіть в ЦК КПУ. Від всього цього вони втекли в Тбілісі, але залишилися разом, народили сина Тараса і щасливо прожили 50 років. На жаль Олена Федорівна через хворобу рано залишила театр.
Актриса театру і кіно Олена Федорівна Ліцканович народилася в 1926 році в м.Кіровограді (нині – Кропивницький) в родині військовослужбовця. В 1950 р. закінчила Харківський інститут театрального мистецтва. Працювала актрисою Харківського українського театру ім.Т.Шевченка, член Спілки театральних діячів України.
Знялася у фільмах "Одного чудового дня" (1955) в головній ролі Галі Онищенко, "Іван Франко" (1956) в ролі Олени Павлик, "Балаган" (1990) в епізодичній ролі, "Гори, гори, моя звезда"(1957) в ролі Тамари, "Педагогічна поема" (1956) в ролі Катерини Григорівни, "Лимерівна" (1959) в ролі Марусі, "Над Черемошем" (1955) в ролі Ксені, "Перевірено – мін немає" (1965) в ролі дівчини в перукарні, "Вишневі ночі" (1992) в ролі пані Марії та в інших.
Олена Федорівна народила Володимиру Миколайовичу сина Тараса.
Друга дружина В.ОГЛОБЛІНА Олена ЛІЦКАНОВИЧ в ролі Галі Онищенко у кінофільмі "В один прекрасний день" Фото: Олександр Зуба
Серед друзів В.Оглобліна були відомі діячі української і радянської культури: скульптор Іван Кавалерідзе, літератори Яків Баш, Василь Минко, Микола Зарудний, Любомир Дмитерко, Вадим Собко, Ігор Муратов, Олександр Корнійчук. Якось В.Оглоблін відмовив О.Корнійчуку поставити його п’єсу "Пам’ять серця". О.Корнійчук віддав її в другий театр, а на її презентації він підняв тост: "За те, щоб поздихали оглобліни!" На цьому їх дружба закінчилася.
Вірші Володимир Миколайович писав ще з дитинства і перші його вірші були про голодомор. В 2002 році вийшла його збірка віршів "Из дневников разных лет". Назва така тому, що його дружина і муза Олена Федорівна Ліцканович все життя писала щоденники. В цій збірці є вірш "Гімн Осколу" та інші вірші, присвячені Куп’янську.
Пам’ять і любов до нашого міста, Куп’янки і Оскола залишилися в нього на все життя. Вже в 80-річному віці він почав писати автобіографічну книгу "Из рассказов о скверном мальчишке". Коли його запитали для кого він пише цю книжку, Володимир Миколайович відповів: "Для онуків, правнуків, щоб знали звідки росте коріння їхнього роду".
В цій книжці він багато з теплом та любов’ю пише про Куп’янськ і куп’янчан. А ще про козачий курінь, створений пацанами з Загреблянської вулиці. Курінним отаманом у них був Федька Попов, який був закоханий у запорозьких козаків, а "Тараса Бульбу" Гоголя міг цитувати по пам’яті. Щоб стати козаком Загреблянського куреня, треба було пройти спеціальні випробування на сміливість і винахідливість. Володя Оглоблін з честю пройшов усі випробування і був призначений курінним писарем з правом звернення "пан писар".
На презентації книжки В.Оглобліна в столичному Будинку актора легенда української повоєнної літератури Микола Руденко сказав, що цей факт, коли людина в свої 80 пише першу, а до того ж талановиту книжку, міг би увійти до "Книги рекордів Гіннеса". Так для багатьох актор, режисер, педагог, художник, поет Володимир Оглоблін відкрився іще і як письменник. Його квартира в Києві завжди була відкрита для друзів. Художники дарували йому свої картини, скульптори свої роботи, літератори свої книги з дарчими написами.
Володимир Миколайович в останні роки життя Фото: Олександр Зубар
11 липня 2005 року вся театральна громадськість України відзначала 90-літній ювілей свого патріарха і учителя. Здавалося він доживе до 100 років. Але через 3 місяці 25 жовтня 2005 року нашого знаменитого земляка не стало.
Ще за життя Володимир Миколайович заповідав своєму сину Тарасу, щоб той після смерті кремував його тіло, а попіл відвіз в його улюблений Куп’янськ і пустив за течією Оскола. Про цей же заповіт Володимир Миколайович написав і в одному з своїх віршів:
Земля моего детства вечно юная,
Где я бродил веселый и босой,
Моя река Оскол с дорожкой лунною,
Трудней всего расстаться мне с тобой.
Я сыновьям отдам распоряжение:
Пусть тело бренное мое сожгут,
А пепел серенький мне в утешение,
По Осколу на волнах разметут.
Тарас Володимирович виконав батьківський наказ. Він привіз урну з прахом батька в Куп’янськ, взяв човна, відплив трохи проти течії, і, як заповідав батько, висипав його прах у води Оскола за течією, а урну опустив на дно ріки.
Тарас Володимирович деякий час продовжував справу свого батька на театральній ниві як актор і режисер. І бути б йому, як і батькові, театральною або навіть естрадною зіркою. Адже він проявив себе ще і як талановитий музикант, співак, композитор та автор слів до своїх пісень, які виконували Софія Ротару, Анатолій Гнатюк.
Але, окрім театру, в Тараса була ще одна пристрасть – футбол. І через футбол він покинув театр. В футболі він безумовно також досяг би зіркових вершин, адже вже мав титул чемпіона України. Та після тяжкої травми у грі з ленінградським "Зенітом", з спортивною кар’єрою довелося покінчити і перейти на тренерську роботу.
Тарас Оглоблін і Лариса Руснак Фото: Олександр Зубар
Тарас Володимирович деякий час тренував Луганську футбольну команду "ЛТК". Зараз працює футбольним тренером в Росії. А театральну кар’єру можливо згодом продовжуть онуки-правнуки Володимира Миколайовича, для яких він написав свою книжку, щоб знали і про Дворічанщину де народився їх дідусь, і про Куп’янськ, де він виріс і звідки пішов в таке довге, цікаве творче життя.
Великі надії подає онук Володимира Миколайовича, син Тараса - Іван Оглоблін, 1988 р.народження, один з найкращих гітарістів України. Мати Івана актриса Київського театру ім.Франка Лариса Руснак. Її голос і обличчя відомі всій Україні. Адже вона постійна ведуча "Лото-Забава" і озвучує майже всі телевізійні реклами. Так що театральні гени ще можуть себе проявити і у Івана.
Онук Іван Оглоблін та онучка Варвара ОлгоблінаФото: Олександр Зубар
Донька Тараса Володимировича Варвара нині виступає за збірну команду Азербайджана з фігурного катання.
Онучка Володимира Миколайовича фігуристка Варвара Оглобліна Фото: Олександр Зубар
Олександр ЗУБАР
член Національної спілки журналістів України
P.S. Автор щиро вдячний працівниці музею Харківського театру ім. Т.Шевченка Ніні Дмитрівні Медведєвій та сину В.М.Оглобліна Тарасу Володимировичу за надані матеріали для цієї публікації.
