Не втратити своїх: як Петропавлівська громада зберігає єдність у релокації
Війна змусила мешканців Петропавлівської громади залишити рідні домівки, а місцеву владу – організовувати роботу далеко від своєї території. Разом із житлом та побутовими речами люди втратили і звичне коло спілкування, сусідів, роботу та щоденні контакти. Тому одним із рішень громади стало не чекати, поки люди самі знайдуть одне одного, а створювати можливості для зустрічей, шукати мешканців громади, з’ясовувати їхні потреби та поступово відновлювати зв’язки між земляками. Як це працює і що єднає спільноту вивчаємо в цьому матеріалі.
Війна змінила не лише територію, на якій живуть люди. Вона змінила сам спосіб існування громад. Петропавлівська громада Куп’янського району була змушена евакуюватися через бойові дії та постійну небезпеку. Більша частина мешканців виїхала до Харкова, дехто — в інші регіони України, хтось опинився за кордоном.
Небезпека на території змусила релокуватися і Петропавлівську сільську військову адміністрацію (Петропавлівська СВА). Для місцевої влади та волонтерів це створило ще одну проблему: як знайти людей, які роз’їхалися, зрозуміти, де вони перебувають, що їм потрібно, і водночас не дозволити громаді перетворитися лише на назву в документах.
Одним із рішень стало просте правило: спочатку знайти одне одного, а вже потім разом вирішувати інші проблеми.
— Дуже важливу роль задля єднання громади взяли на себе волонтери із числа місцевих мешканців Петропавлівської громади, — завдячує небайдужим помічникам і помічницям начальниця Петропавлівської СВА Ольга Козирєва.
Спочатку — просто зустрічалися
Світлана Вороніна долучилася до волонтерської діяльності із січня 2023-го року. Вона з родиною покинула Синьківку в жовтні 2022 року. Згадує, що перші зустрічі мешканців громади були зовсім не схожими на нинішні заходи. Тоді людей передусім цікавила можливість побачити знайомих.
Світлана Вороніна, волонтеркаФото: Петропавлівська СВА
— На той час, нас, як волонтерів, рятувала наша робота. Ми все життя були активні, а переїхавши у велике місто — раптом загубилися. Це дало поштовх шукати знайомих, а через них інших односельців.
Поміж людей не було й мови про якусь системну допомогу. Вони просто хотіли побачитися.
— Перші наші зустрічі — це радість від живого спілкування. Ми хотіли побачити один одного. Разом згадували пережите. Всі були дуже вразливі. Плакали… — згадує волонтерка.
Це стало першим практичним кроком до відновлення громади: повернути людям можливість бути разом.
Другий крок — знайти своїх
Коли перші зустрічі показали, що людям потрібен контакт одне з одним, почалася складніша робота — пошук мешканців.
На той час не існувало єдиного списку, за яким можна було б швидко знайти всіх своїх. Родини виїжджали в різний час, змінювали телефони, місця проживання, хтось не користувався соціальними мережами. А дехто взагалі ще залишався на території громади без жодних засобів комунікації.
Видача гуманітарної допомоги у 2023 роціФото: Петропавлівська СВА
Тому контакти часто відновлювали буквально через знайомих: хтось знав номер однієї людини, та — іншої. Так поступово формувалася нова мережа громади — уже не за принципом «хто де живе», а за принципом «хто з ким підтримує зв’язок».
Третій крок — зрозуміти, кому що потрібно
Наступним етапом стало перетворення особистих контактів на систему взаємодопомоги.За словами Світлани Вороніної, на початку потреби фіксували буквально поіменно.
— Допомога для мешканців Петропавлівської громади була з перших днів після евакуації. Потреби формували списочно: одній родині потрібен матрац, іншій — ковдри, а в тих немає подушок. Передавали потреби людей Ользі Миколаївні, — згадує волонтерка.
Гуманітарна допомога після деокупаціїФото: Петропавлівська СВА
На підставі цих списків представники місцевої влади будували контакти з гуманітарними організаціями, організовували доставку як у межах Харкова так і на територію громади.
— Майже до 2025 року на території залишалися люди, — говорить Ольга Козирєва. — Тому «шлях життя», так ми називали маршрут «Харків-—Петропавлівка», тривав щотижня. Везли хліб, пресу, генератори, безперебійники, фонарі, звісно, продуктові наборі. І найбільший виклик був доставити той вантаж під прицілом дронів зруйнованою переправою. Люди просто брали поклажу і йшли розбитим мостом через Оскіл, несли тим, хто через свій стан здоров’я, не міг це зробити самостійно. Зважаючи на відсутність мобільного зв’язку й інтернету, дізнатися, чи безпечно людина дісталася додому було практично неможливо. З хвилюванням чекали наступного тижня і раділи, коли до нас на правобережжя виходили всі залучені волонтери. Через них дізнавалися про потреби тих, хто залишався в селах.
В умовах евакуації особистісний підхід вирішував одразу кілька проблем. По-перше, допомога ставала конкретною. Замість абстрактного «потрібна гуманітарна підтримка» з’являлося розуміння, кому саме й що необхідно.По-друге, люди відчували, що про них пам’ятають. По-третє, волонтери та представники громади отримували інформацію про реальні потреби, а отже могли краще комунікувати з гуманітарними організаціями та іншими партнерами. Згодом до цього додалася робота з дітьми.
— Потім почали дітей вишукувати, почали дізнаватися, де вони, у яких школах навчаються. Вболівали, щоб учні й учениці повернулися до наших Петропавлівського та Кислівського ліцеїв, — говорить Світлана Вороніна.
Це вже був наступний рівень відновлення громади: не просто знати, де перебувають дорослі, а підтримувати зв’язок із родинами та дітьми.
Діти й освіта — частина спільного майбутнього
Збереження громади в релокації неможливе без уваги до дітей. Саме вони особливо гостро відчувають наслідки вимушеного переїзду: зміну школи, оточення, звичного розпорядку дня та втрату контактів із друзями.
Нагородження учасників конкурсуФото: Петропавлівська СВА
Петропавлівська громада намагається підтримувати освітнє життя навіть за межами рідної території. Педагоги, представники місцевої влади та партнери долучаються до організації заходів, які допомагають дітям зберігати зв’язок із громадою. Дітей об’єднують святковими заходами з нагоди першого й останнього дзвоника в ліцеях громади, творчими виставками, спортивними змаганнями, тематичними он-лайн зустрічами.
Представники місцевої влади намагаються на кожен із таких заходів знайти благодійників, щоб пригостити дітей солодощами або піцою, подарувати іграшки або інструменти для творчості й навчання.
Діти отримують іграшки у Просторі єдностіФото: Петропавлівська СВА
Простір єдності як місце зустрічі
З 2022 року Петропавлівська громада не мала фізичного місця для зустрічей. Місцева влада працювала дистанційно, у закритих групах соцмереж повідомляли, де і яку гуманітарну допомогу можна отримати. У 2026 році потреба в окремому приміщенні стала більш актуальною, бо громада розширила сферу послуг. Орендований офіс назвали не банально ХАБ, а Простір Єдності Петропавлівської громади.
Гуманітарна місія працює в Просторі єдностіФото: Петропавлівська СВА
Серед партнерів, з якими пов’язані гуманітарні та соціальні ініціативи — GEM, ADRA, Action Against Hunger, ОДВ «Надія», Blau-Kreuz Deutsch-Ukrainischer Verein, Міжнародний комітет порятунку (IRC) та Координаційний гуманітарний центр.
Допомога благодійників має різні форми. Це продуктові набори, одяг, взуття, постільні речі, засоби гігієни та інші необхідні речі. Важливо, що підтримка не обмежується матеріальними потребами. У Просторі єднання проводяться заходи за участю фахівців Action Against Hunger: консультації лікарів, зокрема кардіолога та гінеколога, ультразвукові обстеження, а також індивідуальні і групові зустрічі з психологами.
Лікарі ведуть прийом у Просторі єдностіФото: Петропавлівська СВА
Таким чином, місце зустрічі стало одночасно точкою доступу до різних видів підтримки.
Не чекати, поки людина попросить допомоги
Ще один елемент підходу громади до соціального життя — робота безпосередньо з родинами.
Служба в справах дітей разом із начальницею сільської військової адміністрації відвідує сім’ї з дітьми, які проживають у місцях компактного проживання.
Це дозволяє не обмежуватися зверненнями тих, хто вже знає, куди йти по допомогу. Під час таких візитів можна побачити умови проживання родини, з’ясувати потреби дітей та вчасно відреагувати на проблеми.
Зустріч, яка зігріває за будь-якої погоди
На черговій роздачі гуманітарної допомоги від GEM люди пригортаються один до одного під парасольки. Усіх щедро поливає осінній дощ, однак для бажаючим побачити своїх, погода не перешкода. Зустрічаються, обіймаються, розпитують один одного, що змінилося за місяць. Сторонній же людині не важко помітити, що за чотири роки в евакуації у відносинах між односельцями нічого не змінилося. Вони щиро вітаються, відкрито дивляться в очі, допомагають один одному швиденько завантажити в транспорт паперові пакунки, поки їх не розмочило зливою.
— Приходжу сюди не заради продуктового набору, говорить мешканка Петропавлівки Римма. Дуже хочу побачити своїх односельців. Як тільки дозволить безпекова ситуація, я перша, хто повернеться до рідного села, навіть, на руїни власного дому. Це моя рідна громада, і скільки б часу не минуло, навряд, що моя думка зміниться.
Чому це працює
Досвід Петропавлівської громади не означає, що релокація перестала бути проблемою. Люди, на жаль, і надалі живуть далеко від рідного краю, родини облаштовують життя на нових місцях, а соціальні зв’язки неминуче змінюються.
Волонтерка Світлана Вороніна визнає: сьогодні ситуація дійсно інша. Люди поступово обживаються на нових місцях, знаходять роботу, нових знайомих. Але потреба у «своїх» не зникає.
— Це як, такий поганий у мене був сусід, але зараз із ним так хочеться зустрітися, — говорить вона.
Такий підхід потребує постійної залученості людей, які підтримують контакти, організовують зустрічі та знають потреби мешканців. Він не може повністю компенсувати втрату дому чи звичного середовища. Крім того, із часом частина людей інтегрується в нові міста, знаходить нову роботу та коло спілкування — і це природний процес.
Однак поки мешканці мають можливість зустрічатися, діяти разом і відчувати зв’язок одне з одним, громада зберігає те, що не вимірюється відстанню до рідного дому, — людську єдність.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ
Слідкуйте за нами в Facebook!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто і район!
